Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Страница 116

116

— Роком раніше я його закінчив. Виходить, ми трохи розминулися. Маґістр аб Конал — тоді він був ще професором, — пропонував мені продовжити навчання в аспірантурі, та я відмовився. Ніколи душа не лежала до академічної науки. Схоже, ви не такий.

— Атож, — підтвердив Шимас. — Став аспірантом, потім працював на кафедрі асистентом, а шість років тому одержав ступінь доктора і професорську мантію.

— Гм… А чи не буде з мого боку безцеремонним поцікавитися, що робить у Манхайні професор з Кованхара в самісінький розпал семестру?

— Ще влітку я вирушив у академічне відрядження. Був на Півдні, збирав рідкісні книжки з пророцтв, а от тепер повертаюся. Мабуть, маґістр аб Конал уже зачекався мене.

— А я востаннє бачив маґістра чотири роки тому, коли був проїздом у Кованхарі, — сказав Колвин аб Девлах. — Як він там? З ним усе гаразд?

— Та ніби все. Принаймні, так було наприкінці літа.

— То дай йому Див здоров’я. Він виняткова людина.

Наступні півгодини спілкування були досить обтяжливі для них обох. Майстер Колвин майже не приховував свого бажання чимшвидше спекатися непроханого гостя, та й Шимас уже шкодував, що прийшов сюди. Його задум від самого початку був приречений на невдачу — неможливо при першій же розмові з незнайомцем з’ясувати, бреше він чи каже правду. Тим більше, що Шимас ніколи не був тонким психолоґом; він досконало знався на маґії, але поганенько розбирався в людях. Схоже, таки доведеться доповісти про все в Університетський Маґістрат, і нехай уже там вирішують, що з цим робити.

— Що ж, мені час іти, — промовив Шимас, підвівшись із крісла. — Дякую, майстре Колвине, за гостинність та цікаву розмову.

— Мені також було приємно познайомитися з вами, професоре, — нещиро запевнив його Колвин аб Девлах. — Переказуйте мої найкращі побажання маґістрові.

— Неодмінно перекажу.

Вони вдвох рушили до виходу з вітальні, аж раптом з протилежного боку кімнати, де були інші двері, почулося тихе скрипіння, наступної миті Шимас відчув потужний удар чарів, підлога під його ногами рвучко сіпнулася, і він упав додолу немов скам’янілий, не в змозі ні поворухнутись, ні вдатися до маґії.

— Що ти робиш?! — вигукнув майстер Колвин. — Він уже йшов звідси! Я все владнав.

— Нічого ти не владнав, телепню, — пролунав у відповідь трохи хрипкий і дуже сердитий голос. — Він кілька разів сказав про Ярлаха „був“, а ти й не помітив. Він знає про його смерть і прийшов до тебе не просто так, а щось рознюхати.

У полі зору Шимаса з’явилася огрядна чоловіча постать. Через силу сфокусувавши на ній погляд, він не зміг стримати розпачливого стогону — це кругле, оманливо-добродушне обличчя з трьома підборіддями було йому добре знайоме. Ще кілька років тому Евріґ аб Ферхар був Шимасовим студентом, а тепер працював асистентом на кафедрі металурґії. Вони навіть приятелювали, хоча ніколи не були близькими друзями.

— Мені дуже прикро, Шимасе, — сказав Евріґ, важко опустившись поруч із ним навпочіпки. — Але ти сам винен. Завіявся десь на півтора місяця, а тепер от з’явився — і прийшов до Колвина саме тоді, коли я був у нього. Ще й знаєш, що Ярлах мертвий. Звідки? Як ти про це довідався?

Шимас нічого не відповів, охоплений відчаєм та безнадією. Який же він йолоп! Ну, хто його просив лізти в цю справу? Закортіло йому, бачте, взяти участь у розслідування, власноруч упіймати бодай одного чорного чаклуна. А їх тут виявилося двоє, і один з них увесь цей час ховався в будинку, проте Шимас не відчув його присутності, хоч захисні чари були далеко не бездоганними. А на додачу, не стежив за своїм язиком, мав дурість згадати про Ярлаха аб Конала в минулому часі й цим себе виказав.

І головне ж, зарікався встрявати в пригоди, мріяв спокійно повернутися до Кованхара. Авжеж, тепер повернеться…

— Що, не хочеш говорити? — промовив Евріґ. — Ну, нічого, ще заговориш. Співатимеш у мене, як пташка.

— Та чого з ним панькатись, — озвався Колвин аб Девлах. — Прикінчи його й викинь у Тиндаяр. Там він швиденько згорить.

Евріґ заперечно похитав головою:

— Е ні, з цим не варто поспішати. Спершу я хочу побалакати з ним, з’ясувати, що йому відомо. Зараз ми…

Він не договорив, бо тієї ж секунди в передпокої щось гучно вибухнуло. Майстер Колвин перелякано загорлав „Відьма!“ і жбурнув у розчинені двері вітальні вогняну кулю. Евріґ голосно вилаявся, швидко схопив Шимаса за лікоть — і їх огорнула непроглядна пітьма.

Шимас знову відчув маґію. Ні, Евріґ не зняв з нього пута, просто вони виявилися заслабкими, щоб повністю стримувати темну енерґію, яка переповнювала довколишній простір, і Шимасові, позбавленому можливості повноцінно чарувати, довелося докласти всіх зусиль, щоб нейтралізувати її згубний вплив. Добре хоч він був знайомий з нею не лише з того прикрого інциденту, коли Ярлах мало не вбив його. У підземній в’язниці під кафедрою інфернальних сил утримували засуджених до страти чорних чаклунів, яким відклали виконання вироку в обмін на співробітництво, і саме на них студенти та викладачі відпрацьовували методи захисту від темної енерґії.

„Тиндаяр!“ — приречено подумав Шимас. — „Я в Тиндаярі…“

— Колвине! — гукнув із темряви Евріґ. — Колвине, ти тут?.. — Коротка пауза. — От дурень! Надумав корчити із себе героя…

Щось важке і тверде, певно, носак черевика, вдарило Шимаса в бік, аж ребра затріщали.

— Клятий виродок! З відьмами злигався! От звідки ти знаєш про Ярлаха!

Шимас продовжував мовчати, до болю зціпивши зуби. Вочевидь, Ріана довідалася, що зранку він розпитував слуг та вартових у королівському палаці про вулицю Тричісвятоблагодатну, і щось запідозрила. Вона стежила за ним, а відчувши крізь ненадійний Колвинів захист, як хтось у будинку застосував бойові чари, поквапилася на допомогу. Їй забракло лише кількох секунд, щоб визволити його. А тепер він у Тиндаярі — все одно, що за тисячі миль від неї…

116