Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Страница 143

143

— А до цього, — сказала Шаннон, — король довго розмовляв з Бренаном сам-на-сам. Ще я помітила, що указ написано Енгасовою рукою, а міністри були так само здивовані, як і всі… До речі, про що ви говорили? Як ти переконав його?

Бренан заперечно похитав головою:

— Я не переконував. Король усе вирішив ще до нашої зустрічі. Гадаю, його вмовив лорд Кивін.

— Схоже, що так, — після коротких роздумів погодилася Брігід. — Сьогодні вранці я мала з ним розмову, і в мене склалося враження, що він щось приховує. Міг би й сказати мені правду, бо я цілий день боялася, що О’Бринмори зробили вибір на користь лорда Авлайда… Хоч, мабуть, це Енгас попросив його мовчати — щоб ми ще трохи понервували. Не любить він нас. І до останнього свого подиху не любитиме.

— А проте, — зауважила Шайна, — він таки наважився призначити Ґвен.

— Це, швидше, була Кивінова ініціатива, а король просто дослухався до його арґументів. І, либонь, поставив певні умови, — Брігід запитливо глянула на Бренана. — Сподіваюсь, вони не дуже обтяжливі?

— То були не умови, бо я нічого не обіцяв, — відповів Бренан. — Також не давав слова мовчати про нашу розмову. Але не певен, чи правильно буде переповідати її.

— Тоді не треба, — байдуже сказала Брігід. — Я й так знаю, в який бік крутяться коліщата в його голові. Б’юсь об заклад, він застерігав тебе, що Ґвен в усьому слухатиметься найстарших сестер, і радив у разі твоєї перемоги відкласти ваше весілля на рік-півтора.

— Лише на півроку-рік, — зробив уточнення Бренан.

— Думаю, це буде правильно, — промовила Ґвен, невміло приховуючи своє полегшення.

Бренанові стало прикро. Він бо ж так мріяв про той день, коли нарешті одружиться з нею, а от її цілком влаштовували їхні теперішні стосунки наречених. Утім, Бренан розумів, як болісно для Ґвен відмовлятися від свого відьомського минулого, тому й у гадці не мав тиснути на неї і ладен був чекати, скільки знадобиться. На щастя, часу вони мають удосталь. Хай і не так багато, як відьми, але років сімдесят-вісімдесят у них іще є…

Дійшовши Відьомської Вежі, Брігід сказала:

— Блодвен, зараз же напиши найстаршим листа. А я хочу поговорити з Бренаном і Ґвен. — Вона глянула на Шайну, яка явно намірилася піти з ними, і додала: — Тільки ми втрьох, сестро. А ти, мабуть, хочеш відпочити з дороги, полежати в гарячій ванні.

— Бренан і Ґвен теж стомилися, — слушно зауважила Шайна.

— Нічого, потерплять. Я лише трохи побалакаю з ними й відпущу.

— Так, Шайно, ходімо, — сказала Шаннон, узявши її за лікоть. — Причепуримось, а тоді заскочимо до Мораґ. Вона дуже пошкодує, що не пішла з нами до короля.

— Гаразд, — погодилася Шайна, рушивши з нею до сходів. — І ще напишемо Ейрін. Вона образиться на нас, якщо почує про це від когось іншого.

Брігід провела Бренана з Ґвен до своєї вітальні, запросила їх сідати, насипала в порцелянові чашки сухого чайного листя і, вдавшись до чарів, за кілька секунд скип’ятила воду в кухлі.

— Дві години тому найдійшов лист від сестри Моркадес, — сказала вона, наливаючи окропу в чашки. — Їхній корабель зупинився в карсаллоґському порту. Завтра надвечір вони вже будуть в Інверморі.

Бренан мовчки кивнув — він теж отримав такого листа, коли проминав околиці Тахріна. Його малих кузин везли вздовж кередіґонського узбережжя до столиці Кирніву, Інвермора, а звідти, знов-таки, на кораблі, мали доправити по Авон Гір, найбільшій річці Абраду, через Кирнів, Ґвидонед, Івронах, Майнан і Лидав, до катерлахського міста Ейгайн, розташованого за двісті миль на схід від Тахріна. На морському відрізку шляху дівчат супроводжувала Моркадес вер Ріґан, а в Інверморі на них уже чекала Мірґен вер Евлін — яка, до речі, свого часу була Шайниною вихователькою. Вона саме поверталася з Інісойд на х-Оґай і погодилася трохи змінити свій маршрут. Бренан був дуже вдячний цим жінкам, які ніколи його не бачили, але з готовністю перейнялися турботою про Марвен і Ґрайне. Вони ставились до нього, мов до справжнього брата… Власне, він і був їхнім братом — не по крові, а по духу, по Іскрі, одним-єдиним на світі. Між самими відьмами були різні стосунки, гарні й не надто, а інколи доходило до відвертої ворожнечі, як у випадку з Альсою та Ейрін. Однак на Бренанові ці міжособисті тертя жодним чином не позначалися — Альса була з ним не менш приязна, ніж Ейрін, і навіть ті сестри, що мали зуба на Шайну (а вона, треба визнати, вміла наживати собі ворогів), не переносили своєї недоброзичливості на нього. Зокрема це стосувалося Ріани вер Шонаґ, на якій Шайна, коли була меншою сестрою, відточувала свою майстерність у збиткуванні над людьми, і часом, як розповідала Ґвен, доводила бідолашну до сказу. А проте, Ріана була однією з перших, хто відгукнувся на Бренанову появу: щойно отримавши звістку про нього, вона написала напрочуд теплого, мало не ніжного листа, в якому висловлювала щиру радість від того, що тепер у відьом є брат-відьмак…

Брігід улаштувалася в кріслі навпроти Бренана з Ґвен і взяла до рук свою чашку.

— Те, що я збираюсь розповісти, — заговорила вона, відпивши ковток гарячого чаю, — відомо лише лише мені, Альсі та найстаршим. Вони хотіли приховати це й від вас, але я вирішила, що так буде нечесно. Ви маєте — навіть мусите — все знати, бо претендуєте на престол. Тільки пообіцяйте, що далі вас це не піде.

— Обіцяємо, — за них обох відповіла Ґвен. — А в чому річ, Брігід?

— Річ у тім, що загострення Енгасової хвороби сталося не на рівному місці. Його отруїли.

За лоґікою, ця новина мала б ошелешити Бренана. Проте він не відчув навіть легкого подиву. Впродовж останніх чотирьох днів подорожі в нього було чимало часу як на власні роздуми, так і на обговорення ситуації з супутниками. А з листів, які надходили з Тахріна, він знав, що в народі ширяться чутки, буцімто Енгаса вбивають самі відьми, бо націлились якнайшвидше зробити королем Бренана. З погляду здорового глузду, це була цілковита нісенітниця, і для всіх, хто бодай трохи розумівся на політиці, було очевидно, що за теперішніх обставин смерть старого короля вигідна кому завгодно, тільки не відьмам. А найбільше зиску з цього мали головні претенденти на престол — Фінвар аб Дайхі, Авлайд аб Калвах і Ріґвар аб Ковґал. На думку Шаннон і Ґвен, добре обізнаних у катерлахських справах, кожен із цієї трійці міг бажати Енгасової смерті, надто ж перший з них — лорд Фінвар. Але серйозно вони такий варіант не розглядали, оскільки цілком довіряли висновкові сестри Альси, що король помирає з природних причин. А виявляється…

143