Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Страница 145

145

— За великим рахунком, їм немає сенсу підтримувати будь-кого з претендентів. Катерлах перебуває в сфері нашого впливу, і чаклуни — хоч звичайні, хоч чорні, — не годні цього змінити, навіть якщо матимуть спільників в оточенні короля. Та гадаю, що наразі йдеться не про політику, а про отримання особистої вигоди. Від Ріґварової перемоги виграє не лише він один, а й увесь Дім О’Гедвин. У ньому, як і в інших княжих домах, є різні люди, тож не виключено, що один з близьких родичів ґрафа Ярвійського міг укласти спілку з чорними, пообіцявши їм гарно заплатити. Ну, а чорні, мабуть, спокусилися не так грошима, як можливістю втерти нам носа й бодай частково помститися за поразку на Іхелдиройдському тракті та смерть Ярлаха аб Конала.

— Ти вже поділилася цими міркуваннями з найстаршими? — запитала Ґвен.

— Учора ж я їм і написала. А сьогодні вранці отримала листа від сестри Кейліон. Вона вважає, що я надто драматизую, але не стала заперечувати такої можливості. Ні вказівок, ні рекомендацій у листі не було — а це означає, що найстарші розійшлись у думках і не змогли виробити єдиної позиції. Отже, щонайменше троє з них схиляються до того, що вам варто вже зараз претендувати на престол. Звичайно, вони б і так підтримали будь-яке ваше рішення, але при цьому демонстрували б вам своє одностайне несхвалення. Тепер цієї одностайності й близько не буде…

Після розмови з Брігід Ґвен пішла до себе, щоб перевдягтися й трохи відпочити з дороги. Бренан збирався вчинити так само, але в коридорі його перехопила Альса, яка саме повернулася від короля. Він чекав, що старша стане випитувати деталі їхньої з Енгасом приватної бесіди, однак її це не дуже цікавило. Затягши Бренана до свого кабінету, вона передовсім з’ясувала, що йому з Ґвен уже відомо про отруєння короля, і слідом за Брігід застерегла від розголошення цієї таємниці. Далі заходилася повчати його, як він має відповідати на запитання, пов’язані з несподіваним реґентством Ґвен, і що слід говорити, коли у вельможному товаристві зайде мова про майбутні вибори короля. Бренан увічливо вислухав її настанови, хоча про себе вже вирішив, що керуватиметься порадами Брігід, яка набагато краще орієнтувалася в катерлахській політиці.

Нарешті Альса відпустила його, і Бренан замкнувся в своїх покоях, радіючи, що зараз у Тахріні немає сестри Дорвен вер Меврид — третьої за старшістю і найпершої за балакучістю з тутешніх відьом. Вона б неодмінно захотіла поговорити з ним про те, як правильно поводитися за нових обставин, і, на відміну від Альси та Брігід, не обмежилася б стислим переліком рекомендацій, а довго й нудно інструктувала б його, ґрунтовно розбираючи мало не кожну можливу ситуацію.

Поки Бренан вилежувався у ванні з гарячою водою, у вхідні двері двічі стукали. Ні першого, ні другого разу йому не вдавалося визначити, хто це був; він іще кепсько володів розпізнавальними чарам, до того ж на заваді стояли захисні плетива, якими було просочено стіни, підлогу та стелю його покоїв. Тому визнав за краще не озиватись, а відвідувачі виявилися досить делікатними — не отримавши відповіді, вони просто йшли геть.

Десь через півгодини, коли Бренан саме закінчував одягатися, постукали втретє. Цього разу гість був наполегливіший — не обмежившись одним лише стуком, він смикнув за ручку, а коли двері не піддалися, гукнув:

— Бренане, все гаразд, це я. Відчини.

Бренан більше не мав причин відмовчуватися, тому впустив до передпокою Ліама — вже трохи відпочилого і причепуреного. Він був одягнений у досить строгий, відповідно до теперішніх обставин, і водночас розкішний костюм із темно-зеленої тафти, прикрашений золотим позументом, а на його вустах грала звична легковажно-пустотлива усмішка. Ґвенин брат мешкав у Цитаделі Високих Лордів, де було розташовано апартаменти для найпочесніших гостей Рінанхару. Сестра пропонувала йому переселитись у Відьомську Вежу, проте він відмовився — як підозрював Бренан, через присутність у Цитаделі цілої зграї придворних панночок, серед яких далеко не всі були цнотливими й непоступливими.

— Ти вже бачив Ґвен? — запитав Бренан, провівши його до вітальні.

— Так, але не зміг поговорити. Альса тут-таки виставила мене за двері. Либонь, навчає сестричку, як їй тепер поводитись. — Ліам розстебнув камзол і привільно розвалився в кріслі. — Власне, й мені не завадила б Альсина порада. І то зараз.

— А що сталося? — поцікавився Бренан. — Сподіваюсь, нічого серйозного?

— Та ніби нічого. Просто через непоінформованість я вскочив у невеличку халепу. Був у себе, відпочивав, навіть трохи задрімав — і, звісно, гадки не мав, що Ґвен стала реґентом. Навіть не уявляв, що це можливо, бо ж ви всю дорогу торочили лише про лорда Кивіна та лорда Авлайда… Ну, словом, прийшов до мене розцяцькований лакей від Флойда аб Дереґа, ґрафа Лімнахського, і передав запрошення на вечерю. А я взяв та й погодився — думав, що це від ґрафової доці, Шован. Вона ще тогоріч накинула на мене оком, коли я проїздом був у Лімнаху. Нічогеньке таке дівча, хоч її й не назвеш вродливою. Ясна річ, я з нею обережний, вона ж як-не-як ґрафівна, та ще й майже дитина…

— Коротше, — урвав його Бренан, — ти прийняв запрошення від батька, бо гадав, що воно від доньки. І лише згодом з’ясував, що на тебе чекає не вечір легкого та приємного флірту, а офіційна вечеря з ґрафом та його родиною, під час якої доведеться відповідати на дражливі запитання щодо реґентства сестри.

— Атож, — кивнув Ліам. — Якби знав про це призначення, відповів би ухильно, послався б на втому… хоч, мабуть, однаково довелося б піти. Це ж два голоси в Раді.

145