Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Страница 40

— О! — вражено глянула на неї Шайна. — Ти сама до цього дійшла?

— Та ні, де вже там. Це Лоґан розповів мені про свою розмову з дядьком Келлахом. А ще дядько сказав йому, що найкраще було б залишити мене в Леннірі й видати заміж за старшого сина одного з тутешніх лордів. Мовляв, це стало б для ґрафа Тинверського додатковим стимулом, щоб розпочати мирні переговори: одна принцеса — відьма на Тір Мінегані, інша — чаклунка в Кардуґалі.

— Тоді звернися до короля. Попроси його поговорити з твоїм батьком.

Фіннела якось непевно знизала плечима.

— Я вже думала про це. Мабуть, йому сподобається ідея, що Ейрін не буде на Тір Мінегані самотня, що з нею залишатимусь я. Але він не стане вмовляти батька, віддасть це на його розсуд. А тато… — Дівчина ніяково потупила очі. — Гадаю, найбільше він боїться, що відьми мене… розбестять.

Шайна мусила докласти чималих зусиль, щоб і самій не зніяковіти.

— От бачиш, Фіннело, — сказала вона. — Моє втручання нічим тобі не допоможе, лише нашкодить. Якщо я попрошу твого батька відпустити тебе на навчання до Тір Мінегану, він, чого доброго, вирішить, що я просто накинула на тебе оком.

— Але ж це не так! Поясни йому. Розкажи, що таких відьом мало, не більше, ніж серед звичайних жінок. Крім того, мене ж у вашій школі навчатимуть не відьми, а чаклунки.

Шайна зітхнула.

— Ну, якщо бути відвертим, то такі відьми, хоч і складають меншість, зустрічаються частіше, ніж серед звичайних жінок. А ще… — Тут вона вже не могла себе стримувати й густо зашарілася. — Боюсь, що сама я належу якраз до цієї меншості.

Фіннела подивилася на неї широко розплющеними очима і спантеличено протягла:

— Ага-а… Тобі подобаються дівчата?

— Мені подобається лише одна дівчина. Моя подруга Ґвен, про яку я вже розповідала. Та, що стала відьмачкою. — Шайна трохи помовчала. Наскільки їй легко було говорити про це з Ейрін, настільки ж важко давалося кожне слово з Фіннелою. — Жодна інша дівчина не викликала в мене таких почуттів. І, може, ніколи не викличе… та це вже не має значення. Якщо твій батько спитає — а він напевно спитає — про мої стосунки з дівчатами, я не зможу йому збрехати. Не тому, що не вмію прикидатися й хитрувати, а тому, що так буде неправильно. Зараз я не просто відьма сама по собі, а представляю все Сестринство перед ріднею Ейрін, нашої меншої сестри. Тому тобі краще звернутися до Етне або Мораґ. Нехай котрась із них спробує поговорити з твоїм батьком. Бажано Етне — вона викликає більшу довіру і вміє переконувати людей.

— А тато вже точно спитає в неї, чому з ним говорить вона, чому не ти. Адже ж ти головна серед них… — Фіннела похнюпилася. — Мабуть, нічого не вийде. Мабуть, доведеться… — якийсь час вона набиралася рішучості, щоб сказати це вголос, — …утікати з дому.

— Не верзи дурниць, — суворо мовила Шайна. — Це кепський варіант.

— А хіба є інші? — запитала дівчина. — На що я ще можу сподіватися? Розумію, це буде непросто, я мушу багато обдумати, добре підготуватися, знайти собі надійного супутника… тут маю на оці кілька кандидатур, усі вони до нестями закохані в мене, головне не помилитись у виборі. І ще хочу знати, чи варто мені їхати на Тір Мінеган, чи приймете ви втікачку. Якщо ні, то поїду до Кованхара. Там, кажуть, усім начхати, утік ти з дому чи тебе відпустили батьки. Маєш чаклунський хист — навчайся…

Шайна з дедалі більшою тривогою слухала Фіннелині міркування.

„Недарма кажуть, що жодна добра справа не залишається безкарною,“ — приречено думала вона. — „Я допомогла їй стати чаклункою, а тепер вона шантажує мене. І що найгірше, це блеф лише наполовину. Зараз нахабне дівчисько й саме не підозрює, що говорить цілком серйозно. А мине якийсь час — і вона таки наважиться на втечу. Причому з усіх можливих супутників обере або найбільшого невдаху, або найпідлішого негідника…“

Ще трохи побалакавши з Фіннелою, повтішавши її, Шайна зрештою пообіцяла щось придумати і спровадила дівчину. Після цього надіслала найстаршим сестрам звіт про сьогоднішні події, майже негайно отримала від них підтвердження і наступні півгодини просиділа за столом, перебираючи всі „за“ та „проти“ того, що збиралася зробити. І зважувала можливі наслідки цього вчинку особисто для себе.

„Мені просто голову відірвуть,“ — подумала вона, висунувши шухляду й видобувши звідти аркуш цупкого паперу блідо-рожевого кольору. — „Або зашлють на якийсь віддалений острів. І добре, якщо на Ініс Таван… Та ні, не наважаться! Просто не посміють…“

Коли подивитися крізь цей папір на світло, можна побачити стилізоване зображення ясеня з трьома коріннями. Це був Лерад — символ Відьомського Сестринства. Навіть серед чаклунів мало хто знав, що Лерад походить із давніх лахлінських міфів, де він уособлює язичницькі уявлення про світобудову. За відьомський символ його обрала засновниця Сестринства, найстарша на той час відьма, лахлінська жінка на ім’я Мейнір, чию Іскру зараз носила в собі Шайна. Як нещодавно стало відомо, Шайна також була лахлінкою, проте вона сумнівалася, що в її жилах тече більше ніж кілька крапель давньої лахлінської крові. Коли почався Мор Деорах, більшість лахлінських чоловіків пліч-о-пліч із шінанцями билися з демонами та чудовиськами, і лише близько сотні з них, взявши із собою жінок та дітей, сіли на кораблі й вирушили на північний схід шукати землю своїх предків. Ніякої прабатьківщини вони, звісно, не знайшли, а висадилися на великому острові, що згодом став називатись Ініс Лахлін, і вирішили там замешкати. Як виявилося, цей острів був цілком вільний від пекельних почвар; поступово туди стали переселятися й шінанці, що не хотіли боротися зі Злом, тож урешті-решт лахлінці розчинилися серед них, а саме це слово стало позначати просто мешканців Лахліну. І ще воно символізувало нетерпимість до будь-яких проявів маґії…