Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Страница 49

Усі Бренанові сумніви щодо Шайни розвіялися вже після першого ж її листа, уривки з якого зачитала йому Ґвен. У них виразно відчувалося, що Шайна була приголомшена, збентежена, спантеличена правдивою історією свого походження, та водночас щиро раділа появі брата-відьмака, засипала подругу купою запитань про нього, просила переказати йому, що буде щаслива з ним зустрітися, що їм багато треба обговорити, надолужити згаяне за ці роки… Потім були й наступні листи, всі адресовані Ґвен — як і Бренан, Шайна вважала недоречним розпочинати їхнє знайомство з листування, — і в кожному з них вона переказувала йому вітання. Її слова йшли від самого серця, були сповнені тепла й ніжності…

Врешті йому стало несила терпіти, і він вирішив наполовину скоротити час чекання, поїхавши назустріч сестрі. Ліам негайно зголосився супроводжувати його, а тоді вже до них приєдналась і Ґвен. Отак вони втрьох потрапили до Тилахмора, де їм довелося затриматися через примхливу принцесу Фіннелу. Щоправда, сам Бренан збирався був продовжити подорож і зустріти сестру на Кліахському перевалі, проте Ґвен з Ліамом відмовили його, слушно наполягаючи на тому, що в горах дуже легко розминутися, і він тільки втратить час, який намагається виграти.

Та коли вчора ввечері від Шайни надійшло повідомлення, що вони вже проминули Двар Кевандір і зупинилися на ночівлю в передгір’ї, за півтора дня від Тилахмора, Бренан оголосив, що більше не збирається чекати і зранку вирушить у дорогу — з ними або без них. Тут ні Ґвен, ні Ліам нічого не могли заперечити, на цьому відрізку шляху вже було неможливо розминутися, і погодились їхати з ним. Довідавшись про це, Довнал аб Конховар надав їм у супровід своїх ґвардійців, хоча Бренан і Ґвен, відьмак та відьмачка, не потребували ніякої охорони, а буквально останньої миті й сам приєднався до них, вирішивши взяти дводенну відпуску від державних справ…

Коли караван проминув їх, вони знову повернулися на дорогу. Ґвен, помітивши Бренанове невдоволення, прилаштувалася між ним та братом, а герцоґ поїхав з іншого боку від Бренана і продовжив розповідати історію спорудження Іхелдиройдського тракту, всіляко наголошуючи при цьому на заслугах свого далекого предка, якого також звали Довналом аб Конховаром. У цьому збігові не було нічого надзвичайного, оскільки з давніх часів тилахморські князі, а згодом герцоґи, по черзі називали своїх старших синів то Довнал, то Конховар.

— Найбільші проблеми виникли з вибором перевалу через Хейнінський Кряж, — говорив герцоґ. — Ті перевали, до яких легко було дістатися північним схилом, мали важкий та небезпечний південний спуск — і навпаки. Король Іхелдиройду таки наполіг на Адвир-на-Кліаху. Зрештою, він був у своєму праві, бо більша частина Двар Кевандіру, як зараз, так і тоді, розташована на іхелдиройдських землях. Отож мій предок мусив звернутися до відьом з проханням розчистити шлях по схилу, запропонувавши, як платню, щорічний відсоток від дорожніх зборів. Попри чергові інтриґи з боку князя Еврахського, навесні сімсот сімнадцятого року від початку Мор Деораху угоду було укладено. Відповідно до неї, Тір Мінеган упродовж наступних трьох сторіч отримував десяту частину прибутку, що її давав Іхелдиройдський тракт.

— А чому ви кажете „від початку Мор Деораху“? — скориставшись паузою в розповіді герцоґа, запитав Бренан. Не те, що його дуже здивувало таке незвичне формулювання, просто йому вже набридло слухати Довналові балачки про тракт, і він ухопився за зручну нагоду, щоб змінити тему розмови. — Хіба це має значення?

— Загалом, ні, — відповів Довнал аб Конховар. — Цим я лише хотів показати вашому товариству, що не поділяю загальноприйнятого погляду на Мор Деорах, як на одномоментну подію, і не згоден з тим тлумаченням, яке дають йому наші духівники. Хоча визнаю, що з мого боку це було недоречне вихваляння. Для будь-якої освіченої людини, що звикла мислити самостійно, має бути цілком очевидним, що й північна доктрина, й південна однаково хибні з погляду лоґіки та здорового глузду.

Бренан відчув, як запаленіли його вуха. Помітивши це, Ґвен розсміялася:

— Ой, благаю тебе, не треба соромитись! Це ж не твоя провина, що ти досі не знаєш деяких речей, які здаються нам елементарними. Пан герцоґ зовсім не збирався звинуватити тебе в невігластві.

А Довнал мав збентежений вигляд.

— Перепрошую, лорде Бренане, що з необережності образив вас, — промовив він з невдаваним каяттям. — Спілкуючись із вами, я постійно забуваю, що ви лише торік прибули з Лахліну. Тож у вашому випадку необізнаність із цього питання в жоднім разі не є свідченням невігластва чи, боронь Диве, розумової обмеженості. Це просто прогалина у ваших знаннях про світ.

— І те, що вона досі збереглася, — зауважила Ґвен, — є моїм недоглядом. Ми надто захопилися практичними заняттями з маґії, і я приділяла мало уваги всьому іншому. А річ у тім, — стала пояснювати вона, — що духівники неправильно тлумачать слово „деорах“. Старошінанською мовою воно й справді означає „вигнання“, проте сенс, який вкладали в нього в ті часи, докорінно відрізнявся від пізнішого трактування. Про це свідчать тодішні документи, написані лейданською, де вживався термін „Magnum Conquestum“, тобто „Велике Завоювання“. А отже, саме поняття „деорах“ стосувалося не людей Шінану, яких за буцімто скоєні гріхи вигнали з чудового Старого Світу до жахливого Нового. Насправді „деорах“ було спрямовано на пекельних істот, що панували в той час на Абраді. Коли наші предки, що боролися проти нечисті, говорили про Мор Деорах, про Велике Вигнання, то мали на увазі вигнання з Абраду демонів та чудовиськ, завоювання континенту для людей. Таким чином, Мор Деорах не був актом перенесення Ініс Шінану зі Старого до Нового Світу. Того дня він лише розпочався — а його закінчення датують по-різному. Одні вважають, що Мор Деорах завершився в середині четвертого сторіччя, коли демони, переконавшись, що програють війну з людьми, повернулися до Ан Нувіну, а Ворог закрив за ними Тиндаяр. Інші стверджують, що Мор Деорах тривав до цілковитого знищення всіх чудовиськ на Абраді — які, на відміну від демонів, не стали нікуди втікати, бо не мають ні розуму, ні почуття самозбереження. Та якщо дотримуватися такої лоґіки, то треба визнати, що Мор Деорах ще не скінчився. Лише чотири століття тому було звільнено від чудовиськ Інісойд на Шогір, а віддаленіші острови й досі перебувають під їхньою владою. Хоч, звичайно, теперішня ситуація не йде в жодне порівняння з тими драматичними обставинами, в яких опинилися наші пращури, звідусіль оточені смертельними ворогами. Однак більшість давніх шінанців не розглядали своє перебування в Новому Світі, як кару небесну. Навпаки, вони пишалися тим, що їм випала велика честь звільнити його від Зла. А вчення про те, що наших предків вигнали зі Старого Світу за їхні гріхи з’явилося вже згодом. Воно прийшло… сам здогадайся звідки.