Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Страница 61

— Ну то що? — першим озвався Довнал аб Конховар. — Мені вже можна вставати?

— Вони щезли, — сказала Етне, не звернувши на нього уваги.

— Так, саме щезли, — погодилася Шайна, простуючи до неї. — Не сховали свою силу, а вдалися до якихось найчорніших чарів — і ніби крізь землю провалилися. Всі шестеро, що ще залишались.

Етне зітхнула:

— Боюсь, не ніби крізь землю, а саме крізь землю. До Тиндаяру.

Це слово зляканим гомоном рознеслося навкруги. Люди повільно, з острахом стали підводитися. А трактир ніби вимер — ніхто звідти не виходив, жодна голова не визирнула з вікна. Ейрін чудово розуміла тих, то перебував усередині. Вони, може, й здогадалися, що все вже скінчилося, проте розважили, що зайва обережність не зашкодить. А крім того, мабуть, боялися випадково потрапити під гарячу руку розгніваних відьом.

Підійшовши, Шайна найперше обняла Мораґ.

— Дякую, що захистила дівчат. Це був мій обов’язок.

— Наш спільний обов’язок, — заперечила Мораґ. — Не бери на себе забагато.

Простягнувши руку, Шайна допомогла Фіннелі підвестися. Ейрін встала сама.

— З вами все гаразд?

— Так, — відповіла Ейрін, а Фіннела лише мовчки кивнула.

Герцоґ Тилахморський покликав до себе своїх людей. Так само вчинив і лейтенант леннірської ґвардії, Дуван аб Тревор, що став головним після загибелі Ленана аб Ґрайді… І не лише його!

У Ейрін боляче стислося серце, коли на лейтенантів заклик не відгукнувся жоден ґвардієць з трактиру. А їх, здається, було одинадцятеро…

— Отже, — промовила Етне, — Ворог відкрив Тиндаяр. Це дуже лихий знак. Невже він планує нове нашестя?

— Тиндаяр? — пролунав неподалік дівочий голос. До них підходила Ґвен у супроводі Бренана та ще одного хлопця, такого ж русявого й сіроокого, як вона; Ейрін припустила, що це її брат Ліам. — Ти вже вдруге згадуєш про Тиндаяр, сестро Етне. Звідки така певність?

— Бо щойно тут був демонічний тунель, — Етне вказала на вирву перед ґанком. — Він поглинув капітана аб Ґрайді і мало не забрав Ейрін та герцоґа Довнала.

Шайна була приголомшена:

— То он чому ти лупцювала блискавками! А я думала…

— Ні, це неможливо! — похитала головою Ґвен, чиє обличчя виказувало ще більший подив, ніж Шайнине. — Цього просто бути не може!

— А таки було, — озвалася Мораґ. — Ми з Етне самі бачили, на власні очі. Й відчували його пекельну силу. А ви з’явилися вже запізно, коли він почав руйнуватися.

— Я не сумніваюсь у ваших з Етне відчуттях, — сказала Ґвен. — Неможливо не це, неможливо інше. Сьогодні вранці у трактирникової доньки Ронвен, — вона кивнула в бік худенької дівчинки, яку саме втішала її мати, — було видіння про те, як у темряву Тиндаяру падає чоловік з мечем. За її описом — чорнявий, безбородий, але з довгими закрученими вусами. Словом, схожий на того ґвардійця, що їхав на чолі вашого загону. Це ж був капітан, так?

І Шайна, і Етне, і Мораґ разом утупились у Ґвен, потім так само дружно подивилися на ту дівчинку, Ронвен, відтак обмінялися між собою поглядами й захитали головами.

— Це справді неможливо, — впевнено сказала Етне.

— Просто збіг, — погодилася з нею Шайна.

— Неймовірний, але збіг, — підтвердила Мораґ.

— А от і не збіг, — вирішила втрутитись у їхню розмову Ейрін. — Ця Ронвен точно впізнала капітана аб Ґрайді. Ще й крикнула йому: „Це ви! Стережіться!“ Ви ж самі чули, Етне, Мораґ. І бачили, як вона вказувала на нього пальцем.

— Вона просто помилилася, — сказала Етне вже не так упевнено. — Мала видіння про якусь іншу подію, але, за дивовижним збігом, це видіння виявилося схожим на те, що сталося сьогодні.

Шайна, Мораґ і Ґвен згідно кивнули.

— Та що це з вами таке?! — Ейрін спересердя аж тупнула ногою. Її дратувала така незбагненна і вперта одностайність хоча б через те, що сам факт пророцтва частково полегшував її почуття провини за смерть Ленана аб Ґрайді. — Ну, було дівчинці видіння. Ну, побачила вона майбутнє. Хіба це вперше?

— Певною мірою, так, — відповіла Етне. — Є різні типи пророцтв, і видіння картин майбутнього належать до катеґорії невідворотних. Тому провидиці ніколи не бачать подій, у яких самі братимуть участь або хоч якимсь чином будуть до них причетні.

— Щось завжди буває вперше, — наполягала Ейрін. — Зрештою, пророцтво таки здійснилося, незважаючи на її спробу відвернути його.

Поки вони обговорювали видіння Ронвен, із трактиру почали потроху виходити налякані слуги та пожильці. Всі вони сторожко оминали гурт відьом, лише одна дівчина, десь Ейріниного віку чи, може, трохи старша, зіщулена та бліда, мов мрець, ішла просто на них, дивлячись перед собою порожнім, невидющим поглядом.

— Гей! — раптом пролунав гучний і басовитий голос трактирника. — Тримайте ту кралю. Вона була з лиходіями.

Дівчина миттю позбулася всієї своє млявості та апатичності і з несподіваною спритністю кинулася до Ейрін. Її очі, досі порожні й бездумні, зненацька спалахнули хижою, несамовитою люттю. У груди їй влучили відразу три блискавки від відьом, дві великі вогняні кулі від відьмака з відьмачкою і навіть маленька, тьмяненька кулька, скерована Фіннелою.

Проте за якусь мить до цього юна чорна чаклунка таки встигла опанувати свою приховану силу. Ейрін не побачила чарів, які вона застосувала, і не відчула на собі їхньої дії, бо блискавки й вогняні кулі завадили дівчині вдарити прицільно. Та, на жаль, останній у її лихому житті удар не пропав марно, а знайшов іншу жертву — разом з уже мертвою чаклункою додолу впала і Ґвен.