Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Страница 73

— Мабуть, таки був. А диннеші витягли вас із вогню, подбавши про те, щоб маґістр цього не помітив. Очевидно, ті втрачені вами сім днів пішли на ваше одужання. Іншого пояснення я не маю — адже ніщо не заважало диннеші закинути вас іще далі на південь, у Ан Кавах або навіть на Талев Ґвалах.

Шимасові залишалося тільки дивуватися проникливості відьми, що крок за кроком відтворила ту частину його історії, яку він від усіх приховав.

— А тепер про майбутнє, професоре, — діловим тоном заговорила Айліш вер Нів. — Ми не збираємося силоміць вас затримувати й переховувати, проте були б дуже вдячні вам, якби ви погодилися десь зо тиждень погостювати у ґрафа Раґнала. Його я ще кілька днів тому попередила про ваше прибуття, і він навіть розпорядився відвести для вас покої — вони тут, поруч із нашими. Потім ви спокійно вирушите до Кованхара, а на той час ми, незалежно від того, викриємо спільників маґістра аб Конала чи ні, передамо його до рук вашого чаклунського правосуддя.

— Сподіваюсь, я не буду єдиним свідком обвинувачення, — сказав Шимас. На щастя для нього, в кованхарських судах не присягали говорити правду, бо чаклуни вважали таку присягу дурницею, що не має жодної реальної (тобто маґічної) сили. — Моє слово проти його слова, тим більше, що після його усунення я буду одним з головних претендентів на керівництво кафедрою… ну, самі розумієте.

— Розуміємо. І запевняю вас, що ваші свідчення стануть лише останнім цвяхом у його труну. Наші сестри вже зібрали неспростовні докази того, що маґістр аб Конал є чорним чаклуном. Наразі йдеться лише про те, щоб його судили не одного.

Шимас у задумі потер своє гладке підборіддя. На щастя, він добре володів голільними чарами, інакше зараз мав би на обличчі дводенну щетину, оскільки морська хитавиця була несумісна з гострим лезом бритви. Мабуть, тому більшість моряків відпускали собі бороди та вуса.

— Гаразд, я не проти трохи відпочити. Одним тижнем менше, одним більше, вже без різниці. От тільки… Розумієте, леді Айліш, я незвичний до вельможного товариства і був би радий уникнути всіх цих великосвітських прийомів, вечірок та всього іншого.

Відьма кивнула:

— Бачу, ви типовий науковець. Можете не турбуватися, професоре, вас ніхто не тягтиме ні на прийоми, ні на вечірки, бо ґраф Раґнал і сам їх рідко відвідує. Це ж не Тилахмор, де молодий герцоґ Довнал щовечора влаштовує бучні бенкети. Він лише збирає мито за користування трактом, а тутешній ґраф мусить багато працювати, щоб давати лад і місту, і порту. А як не впорається і втратить прибутки, король не стане з ним довго панькатися, просто призначить у Еврах іншого намісника, а за Раґналом аб Мавоном залишиться тільки ґрафський титул та доходи від кількох маєтків.

— Ну, тоді… — Тут Шимас замовк і зітхнув. — Я ж геть забув розрахуватися з візником! Попросив його зачекати і здимів. Зараз він або кляне мене на чім світ стоїть, або ж поїхав, забравши замість плати всі мої речі.

На обличчі леді Айліш з’явилася щира усмішка.

— Я про це подбала, — заспокоїла вона Шимаса. — Наказала заплатити візникові й забрати ваші валізи. Вони вже чекають на вас у ваших покоях.

Увечері Шимас переконався, що Айліш вер Нів мала рацію. Ніхто не думав тягти його на жодні прийоми або вечірки, нікого навіть не зацікавила поява в ґрафському палаці професора-чаклуна. Еврах був великим містом, тут мешкало чимало чаклунів, на службі в самого ґрафа Раґнала їх було аж восьмеро, тому ще один не став ні сенсацією, ні просто новиною. Певна річ, в Евраху були й чорні, і не виключено, що котрийсь із них підтримував зв’язок з Ярлахом аб Коналом, та тут уже нічого не можна було вдіяти. Відьми вирішили піти на ризик і продовжити стеження за маґістром у сподіванні, що він виведе їх на своїх спільників, а Шимасові залишалося триматись у тіні й не привертати до себе зайвої уваги.

Втім, одна спроба виманити Шимаса у світ таки була, і виходила вона від Ріани вер Шонаґ. Дівчина зненацька стала дуже приязною з ним, попросила пробачення за той прикрий інцидент удень і запропонувала загладити свою провину, влаштувавши йому знайомство з вершками еврахського суспільства на прем’єрній виставі в найпопулярнішому театрі міста. Загалом, Шимас любив театр, проте волів ходити на такі вистави, де публіку цікавила гра акторів, а не вбрання та прикраси одне одного. Тому він увічливо відмовився від запрошення, а вже за півгодини виявилося, що й Ріана передумала йти до театру і натомість запросила його повечеряти разом з нею в її покоях.

Тут Шимас не мав жодних причин для відмови, тому погодився і незабаром з’ясував, що така раптова приязність з боку довгоногої відьми була викликана не одним лише почуттям провини. За вечерею вона завела мову про розгадане ним пророцтво, і особливо її цікавило, як він додумався замінити ті два слова. Шимас зрозумів, що задум леді Айліш спрацював: переконавшись, що у виправленій редакції Пророцтва про Першу справді йдеться про принцесу Ейрін та Первісну Іскру, Ріана не змогла подолати спокусу і в листах до відьом-подруг видала його тлумачення за своє власне, а ті у відповідь стали розпитувати, як вона до цього дійшла.

Хоч як Шимасові було прикро від такого нахабного плаґіату, проте він нічим не виказав свого роздратування і спокійно пояснив хід своїх думок. А щоб уберегти себе від подальших запитань, детально розтлумачив їй усе пророцтво від першого до останнього слова. Втім, Ріана не була дурна (дурних відьом узагалі не буває) і сама про все здогадалася, лише мала деякі сумніви щодо останнього пункту. Шимас переповів їй те, що почув від Іґана аб Кіна: ще до того, як у Ейрін виявили Іскру, вона мріяла про чаклунський хист і дуже хотіла навчатись або в Кованхарі, або на Тір Мінегані. А тому можна вважати, що принцеса Фіннела здійснила мрію своєї двоюрідної сестри, бо зараз їхала на навчання до Абервенської школи для дівчат-чаклунок.