Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Страница 75


К оглавлению

75

— Чому?

— А хіба не ясно? Там ви будете на своїй території, і якщо оголосите про свою першість у тлумаченні пророцтва, а вона не стане заперечувати, то тим самим погодиться з вами. Якщо ж набереться нахабства заявляти про свої права, вам буде неважко загнати її на слизьке.

Подумавши, Шимас кивнув:

— І справді. Це трохи втішатиме мене в дорозі.

— Гадаю, ще вас утішить новина, — додала Айліш вер Нів, — що наші сестри викрили трьох спільників маґістра аб Конала.

— Кого?

Вона назвала імена. Про двох Шимас ніколи не чув, або ж не пам’ятав їх; зрештою, Кованхар був великим містом, де мешкало чверть мільйона людей, серед яких було понад двадцять тисяч чаклунів. Зате третього, професора Фейлана аб Мередида, він добре знав — той працював на кафедрі алхімії, був відомим фахівцем з трансмутації елементів та автором багатьох нових маґічних плетив.

— Ніколи б на нього не подумав, — похитав головою Шимас. — Як, власне, й на Ярлаха аб Конала… Отже, залишається ще як мінімум двоє.

— Троє, — уточнила леді Айліш. — Ми певні, що крім тих шістьох, що втекли через Тиндаяр з трактиру, щонайменше один перебував на іншому кінці тунелю і не брав участі в сутичці. Та хоч там як, а свого слова ми дотримаємо і не будемо просити вас залишитися ще на кілька днів. Тим більше, що післязавтра я вирушаю на Південь, у Леннір, щоб поставити в Кардуґалі дерайтири для захисту від проникнень з підземного світу. А що ж до маґістра аб Конала, то, схоже, більше ні на кого зі своїх спільників він нас не виведе. Останніми днями він майже ні з ким не спілкується і взагалі не ходить до Університету. Прикинувся хворим, поклав виконання своїх обов’язків на вашого колеґу, професора аб Махавіна, а сам сидить у себе вдома… Вірніше, вдає, що там сидить.

— Подорожує Тиндаяром? — здогадався Шимас.

— Певно, що так. Нашим сестрам лише двічі вдавалося відчути слабкий відгомін застосування темної енерґії в його помешканні, він дуже майстерно накладає захисні чари. Та поза будь-яким сумнівом, кудись ходить через Тиндаяр — вочевидь, знову щось замислив. Подальше стеження за ним визнано недоцільним, зараз усі зусилля зосереджено на тих трьох, про кого я вже говорила. А через тиждень після вашого від’їзду до Кованхара всіх викритих на той час чорних буде схоплено. Стосовно маґістра аб Конала найстарші віддали новий наказ, який, можливо, вам не сподобається. Його не передадуть Університетському Маґістрату, а доправлять на Тір Мінеган для допиту та подальшого суду за орґанізацію замаху на леді Ейрін вер Ґледіс.

Шимасові стало соромно за те почуття полегкості, яке охопило його на думку, що йому не доведеться свідчити в суді проти свого начальника.

— Маґістратові це точно не сподобається, — якомога стриманіше сказав він.

— Нічого, ми домовимося. Для ваших маґістрів і так стане ганьбою, що серед них затерся чорний, тож ми запропонуємо їм зберегти обличчя і представити все так, ніби вони самі викрили і його, і всіх інших, а потім, як жест доброї волі, передали до наших рук Ярлаха аб Конала — головного винуватця подій на Іхелдиройдському тракті.

— А звідки ви взяли, що він серед них головний?

— Цілковитої певності в нас немає, але лоґіка підказує саме такий висновок. Ми від самого початку підозрювали, що Ярлах аб Конал відігравав у тих подіях провідну роль. Зрештою, він маґістр, а чорні, як ви, мабуть, і самі знаєте, шанують ієрархію, що склалася в чаклунському середовищі. Для них маґістр є маґістр — хоч у їхньому гидкому Братстві, хоч поза ним. Принаймні, серед тих, кого ми вже викрили, він точно старший.

Шимас невпевнено кивнув:

— Схоже на те, хоча… Перед тим, як напасти на мене, Ярлах говорив, що йому не сказали про Первісну Іскру, бо не вважали це за потрібне. Виходить, що над ним стоять інші чорні чаклуни, впливовіші, могутніші, які віддають йому накази… — Раптом він замовк і зітхнув. — Який я нетіпака! Ярлах же торочив „я“, „мені“, „мене“, і ні слова про „ми“, „нам“, „нас“. Хай там звідки виходили ці накази, але вони адресувалися саме йому, йому одному… Таки ваша правда, леді Айліш. Вочевидь, серед тих чаклунів, що вчинили напад на Іхелдиройдському тракті, він головний.

— А тому, — підхопила Айліш вер Нів, — покарати його маємо ми. І покараємо суворо. Щоб іншим була наука — це станеться з кожним, хто зазіхатиме на життя відьми…

„Які ж вони зарозумілі!“ — думав Шимас, повертаючись до своїх покоїв, де на нього чекало кілька цікавих книжок, які він відшукав у ґрафській бібліотеці. — „Ну, гаразд, я згоден — не можна вбивати відьом. І чаклунів теж. І звичайних людей… Але сприймати замах на відьму, як замах на самі підвалини світобудови — це, здається, занадто. Невже їм невтямки, що якраз через це ми й не любимо їх. Через цю їхню паскудну звичку ставити себе в центрі Всесвіту, а решту людей розглядати, як нижчих істот…“

А проте, Шимас намагався завжди бути чесним перед собою. Тому мусив визнати, що існувала й інша причина для нелюбові до відьом. І ця причина ніде б не поділася, навіть якби всі відьми були білі й пухнасті, ніжні та лагідні. Кожен чаклун, кожна чаклунка у глибині душі аж знемагали від заздрості до відьом, до їхньої могутності, молодості, довгого життя. А всі ті відьомські твердження, буцім вони за це платять високу ціну, були просто сміховинними і радше скидалися на недолугу спробу виправдатися. Сам Шимас залюбки заплатив би таку ціну! Та він віддав би все на світі (крім своєї безсмертної душі, певна річ), щоб народитися відьмою. У крайньому разі, відьмаком…

75