Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Страница 79

— Я мав дуже цікаву розмову з Шайною. Вона розповіла мені про деякі відьомські плани щодо нас.

Він відчув, як Ґвен напружилася.

— О-о… Це про катерлахську корону?

— Так. А ти вже знаєш?

— Дещо чула. Тільки найстарші цих планів не підтримують.

— Шайна запевняє, що підтримають, ніде не подінуться. Варто нам тільки захотіти… А як ти сама до цього ставишся?

Ґвен ковзнула розгубленим поглядом по натовпу гостей і ненадовго затрималась на Шайні, що саме розмовляла з кількома тутешніми лордами на чолі з ґрафом Ідвалом аб Ґоронві. Можливо, в світлі оголошення про заручини вже почала готувати їх до появи нових претендентів на престол.

— Бренане, — нарешті озвалася Ґвен. — Є питання, які в сім’ї має вирішувати чоловік. І хоч ми ще не стали подружжям, але… Словом, остаточне рішення за тобою. Гарненько подумай, зваж усе, і як ти скажеш, так і буде.

— Отже, якщо я захочу стати королем, ти погодишся бути моєю королевою?

— Так.

— І не потішатимешся з мене? Тобі не здаватиметься кумедним, що я, простий хлопець, претендую на корону одного з найбільших королівств світу?

— Ти не простий, Бренане, ти відьмак. І в твоїх претензіях не буде нічого кумедного.

— А якщо я відмовлюся? — запитав він. — Ти не шкодуватимеш про це? Не дорікатимеш, що я, через свою селянську обмеженість, змарнував таку чудову нагоду, проґавив корону, яка сама падала нам до рук?

Ґвен пристрасно подивилася йому в очі.

— Ніколи не дорікатиму, обіцяю. Ні про що не шкодуватиму. Для мене ти важливіший за всі королівства на світі. Я не дозволю, щоб якась там корона стала між нами.

Вона сказала це так щиро, так упевнено, з таким запалом, що Бренанові відлягло від серця.

„О, Диве милостивий!“ — подумав він, мало не зомліваючи від ніжності, що пойняла його аж до останньої часточки. — „За що мені таке щастя?..“

А вголос промовив:

— Шайна майже переконала мене, що це піде на користь не лише відьмам, а й народові Катерлаху. Тільки я геть нічого не тямлю в державних справах. Не хочу, щоб із цього скористались найстарші.

— Не скористаються, я за цим простежу. А державним справам ти навчишся. Ми обоє навчимося — сестри знайдуть нам найкращих учителів.

Вони якраз підійшли до крісел, що стояли попід стіною. Ґвен сіла в одне з них і розправила на колінах свої пишні спідниці. А Бренан раптом усміхнувся одній думці, яка щойно впала йому в голову.

— Боюся, тобі доведеться забути про штани, — зауважив він. — І постійно носити такі гарні сукні, як ця.

Вона легенько знизала своїми оголеними плечима.

— За все на світі треба платити. Це буде частиною моєї плати за владу. А ти лише виграєш. Тобі ж подобається, коли я в сукні… Тільки не кажи, що я подобаюсь тобі в будь-якому вбранні.

— Але ж це правда. Інша річ, що в сукні ти просто незрівнянна.

Він говорив це стоячки, бо сідати не було сенсу. До них наближалася Фіннела, і тоді б йому знову довелося встати.

У Тилахморі більшість придворних так і залишилися переконані, що відьмою-королівною, яку сестри везли до Тір Мінегану, була саме Фіннела і аж ніяк не Ейрін. Остання зовсім не скидалася на королівську доньку, а от Фіннела була справжнісінькою принцесою до самих кінчиків своїх ретельно доглянутих нігтів. І на вигляд, і за манерами, і за вдачею — часом погордлива, часом свавільна, часом примхлива, і завжди зарозуміла, — вона була достоту така, якою Бренан уявляв собі принцесу. От тільки він ніколи не думав, що спілкуватиметься з такою принцесою на рівних, звертатиметься до неї просто на ім’я і на ти, а вона у відповідь на таке нахабство не кидатиме на нього нищівних поглядів і не погрожуватиме найжахливішими карами. Навпаки, з ним Фіннела була надзвичайно мила, вся аж медова, і за час їхнього знайомства не сказала йому жодного лихого слова, хоча до інших постійно задиралася.

За нею хвостиком пленталася мала Ронвен, вбрана в ошатну оксамитову сукню, найкращу з тих кількох, що їх Фіннела придбала для неї ще в Тилахморі. Дівчинка вже трохи звикла до довгих пишних спідниць, що знай плутались у неї в ногах, і більше не спотикалася на кожнім кроці, та все одно була дуже незграбна і при ході мусила цілком зосереджуватися на тому, щоб не впасти. Бренан і досі не міг збагнути, чого ж домагається Фіннела, коли змушує Ронвен носити одіж знатної дівиці, навчає її відповідним манерам — і, водночас, попихає нею, як простою служницею. Що ж до самої дівчинки, то Шайна й далі дотримувалася думки, що їй нема чого робити на Тір Мінегані, Ґвен і Мораґ було байдуже, а Етне потроху почала схилятися до того, що Ронвен заслуговує на увагу. Ейрін від самого початку була переконана в цьому — і, як не дивно, саме до її арґументів, а не до Шайниних, дослухались інші відьми, що протягом останнього тижня долучилися до їхнього товариства. Одна з них, сорокадворічна Івін вер Шінед, що дуже цікавилася пророцтвами, чимало часу приділила Ронвен, випитувала в неї найменші подробиці і зрештою висловила впевненість, що дівчинка справді мала пророче видіння. Ще й процитувала уривок з листа від Айліш вер Нів, у якому та стверджувала, що за наявних обставин випадковий збіг був би ще неймовірніший, ніж здійснення пророцтва за участі самої провидиці. Це викликало в Шайни напад гніву — і не через те, що з нею не погоджувались, а через посилання на авторитет сестри Айліш…

Підійшовши, Фіннела обдарувала Бренана з Ґвен чарівливою усмішкою і сказала:

— Вітаю із заручинами. То коли ж весілля?

Ґвен скрушно зітхнула: