Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Страница 86

Івін підійшла до них і вмостилася на лавці між Ейрін та Бренаном.

— Хотіла перевірити гостроту твого сприйняття, — пояснила вона. — Коли ти відчула мене?

— Десь напівдорозі від будинку, — відповіла Ейрін. — Мабуть, запізно.

— Та ні, нормально. Я ж екранувала себе, а мені це дуже добре вдається. Коли була малою, завжди вигравала в хованки. Врешті-решт усі менші сестри відмовилися зі мною грати… — Івін повернулася до Бренана і трохи підвела голову, щоб дивитись йому в обличчя. — А з твоєї реакції я зрозуміла, що ти нічого не відчув.

— На жаль, нічого.

— Важко позбуватися вкорінених змалку звичок. Ґвен розповідала мені про твою проблему. Я порадила долати її поетапно і розпочати з немаґічних загроз. Наразі це найважливіше, бо якщо в тебе й з’являться смертельні вороги, то вони будуть не чаклунами, а звичайними людьми. Тими, хто не захоче бачити тебе з Ґвен на престолі. Чаклунам, навіть чорним, до цього байдуже — Катерлах і так тісно пов’язаний з Тір Мінеганом, а ваше врядування, за великим рахунком, нічого не змінить. Зате серед тутешніх лордів знайдеться чимало таких, хто шалено опиратиметься здійсненню цих планів. Тому передовсім слід зосередитися на чотирьох речах — леза, стріли, кулі, трунок. З отрутою найлегше, просто треба привчитися перевіряти все, що їси та п’єш. Діаґностичні чари досить прості.

— Я їх уже вивчив, — сказав Бренан.

— Проте не вдаєшся до них. Відзавтра починай. Що ж до вогнепальної зброї, то для тебе небезпечний лише димний порох. Горіння звичайного пороху ти, звісно, відчуваєш.

— Ще б пак не відчувати. Він видає такий потужний маґічний сиґнал… — Бренан гмикнув. — А взагалі, для мене й досі це дивно звучить — „звичайний порох“. Коли кажуть „звичайні люди“, то мають на увазі тих, хто не має хисту до чарів. А от звичайним порохом на Абраді називають той, що виготовляється із застосуванням маґії.

— Це справді нелоґічно, — погодилась Івін. — Але так уже склалося. Якраз димний порох є для нас незвичайним, бо його не використовують ні на Півночі, ні на Півдні… крім тих випадків, коли намагаються перехитрити маґічний захист. Проте й такий порох можна відчути — розпад селітри дає характерну, хоч і дуже слабку, еманацію. Ти маєш досить сили, щоб цього навчитися.

— Я це вмію, — сказав Бренан. — Навчився ще на Лахліні. Там в ужитку лише димний порох, який називають просто порохом. Ми з батьком щотижня ходили на полювання, і з часом я почав відчувати, як за мить до пострілу спалахує порох.

— От і чудово. Тоді тобі залишається виробити звичку автоматично, без роздумів відповідати на цей сиґнал встановленням щита проти куль. Не намагайся навчити себе реагувати на все відразу, це розпорошить твої зусилля. Зосередься на найголовнішому — леза, стріли, кулі, трунок. На жаль, для перших двох загроз не існує такого універсального захисту, тут просто треба бути пильним. Щоб ударити ножем, ворог мусить підійти до тебе впритул, а стріла, хоч і не виказує себе ще до пострілу, проте летить повільніше за кулю.

— А якщо застосують чаклунський… тобто звичайний порох, але без сиґнальних чарів? — запитав Бренан якомога недбаліше, намагаючись не показувати, що ця розмова про замахи вже почала лякати його.

Ейрін пирхнула:

— Дурниці! Жоден алхімік не наважиться виготовити порох без таких чарів. Інші чаклуни йому цього не подарують — нараз схоплять і вб’ють.

— Це точно, — погодилась Івін. — Тут у чаклунів немає двох різних думок, вони не збираються допускати, що їх убивали з допомогою їхнього ж пороху. Востаннє така спроба мала місце двісті років тому, під час війни між Майнаном та Лидавом. Тодішній майнанський принц, Ґрайм аб Ільтид, був чаклуном і на замовлення свого батька-короля виготовив партію пороху без сиґнальних чарів — спеціально для диверсійного загону, який мав знищити чаклунів, що допомагали в обороні Лидаву. А вже за тиждень і принца Ґрайма, і короля Ільтида знайшли мертвими в їхніх власних покоях — їх було вбито із застосуванням чарів. Убивць викрити не вдалося, проте найпоширеніша версія тих подій стверджує, що це зробили майнанські ж чаклуни. Дуже повчальна історія… Та про всяк випадок нас навчають виявляти і спалах звичайного пороху без попереджувального сиґналу. Відьомське чуття, на відміну від чаклунського, це дозволяє. — У присмерку Бренан помітив, як на її вустах промайнула швидка посмішка. — Цікаво…

Наступної миті їх оточило захисне плетиво, створене Ейрін.

— Ох! — сказала вона. — Ледве встигла.

— Та все ж таки встигла, — задоволено мовила Івін. А Бренанові пояснила: — Щойно я імітувала спалах такого пороху на відстані двадцяти кроків. Була певна, що після моїх слів Ейрін обов’язково перевірить, чи є в її „книзі заклять“ таке вміння. Воно, звичайно, було, бо Ґвен уже складала іспити на повноправну сестру. А мене цікавило, чи швидко це вміння засвоїться. Навіть якби Ейрін розгадала мій намір і встановила щит свідомо, то зробила б це або зарано, або запізно. Проте її реакція була миттєвою і вчасною — не обдуманою, а рефлекторною. Вона опанувала цю навичку за лічені секунди… Просто феноменально!

— А мені від цієї феноменальності знову голова розболілася, — поскаржилась Ейрін. — Навичка виявилася надто складною, щоб засвоювати її після келиха вина. І ніби ж навчилася це контролювати — а от не стрималась!

— Тепер ти мусиш навчитися контролювати й саму себе, — сказала Івін. — Контролювати та стримувати своє прагнення чимшвидше позбутися цієї „книги заклять“, дочитати її до кінця й викинути геть. Я розумію, вона дратує тебе. Мене б також дратувало, якби я мала знання, які ще не опанувала. Та раз так склалося, доведеться терпіти. Ґвен була здібна учениця, вона не обмежувалася лише обов’язковими для менших сестер темами, а багато вивчала додатково. Тож тобі дісталася досить грубенька книжечка, напхана дуже якісними знаннями з різних галузей маґії. Не поспішай читати її, примирися з думкою, що ти ще довго носитимеш цю книжку в собі. Тобі не конче вивчати її всю, щоб скласти іспити. І до речі, я б на твоєму місці не квапилася з цим.