Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Страница 10

До речі, Іґан аб Кін встиг повернутися до Кардуґала перед самою вечерею і тепер сидів у протилежному кінці королівського столу, раз по раз кидаючи на Шайну допитливі погляди. Шайна знала, що йому вже минуло шістдесят років, та на вигляд він здавався молодшим, зокрема, через відсутність у густому темному волоссі навіть натяку на сивину — вочевидь, ретельно фарбував його чарами. На відміну від більшості придворних чаклунів, майстер Іґан не носив традиційної мантії з рунічним шитвом, і в своєму скромному, але добротному шляхетському вбранні скидався радше на поважного вельможу.

Утім, не лише Іґан аб Кін пас Шайну очима. Вона перебувала в центрі загальної уваги всіх присутніх у бенкетній залі. Одні поглядали на неї просто з цікавістю, як на рідкісну дивовижу, інші — з певною осторогою, а троє жінок, що мали явні ознаки вагітності, не могли приховати свого занепокоєння. Зрозуміти останніх було неважко: кожна з них побоювалася, що Шайна приїхала саме за її дитиною. А може, то був не страх, може, навпаки — сподівання. Батьки новонароджених відьом одержували чималі відступні за своїх доньок і відразу просувалися на кілька щаблів вище в суспільному становищі. Так, наприклад, Шайнині рідні раніше були простими кередіґонськими рибалками, а після її народження стали заможними поміщиками — їм дістався гарний маєток у Ґвидонеді, один із багатьох у Північному Абраді, що їх відьми здобули у власність Тір Мінегану, як подяку за надані тамтешнім правителям послуги. На Півдні Сестринство не мало земельних володінь, тому домовлятися з південцями було важче. Зазвичай доводилося спокушати їх грошима й коштовностями — а це, треба визнати, не справляло такого враження, як землі. Хоча ті, що належали до шляхти або вищих верств міщанства і не боялися бути ошуканими, таки погоджувалися прийняти в дарунок маєтки на Півночі. І не шкодували про це — бо відьми, коли йшлося про їхніх малих сестер, вважали нижчим своєї гідності вдаватися до обману…

Ніби підслухавши Шайнині думки, король схилився до неї й тихо мовив:

— Пам’ятаєте, вам відрекомендували Бронан вер Ріґнан, придворну моєї невістки Ідріс. Це та вагітна білявка в блакитній сукні за правим столом. Схоже, вона була б рада народити відьму. Ще дівицею мріяла вийти за якого-небудь лорда з Півночі, проте мусила вдовольнитися прапорщиком моєї ґвардії.

— У неї буде хлопчик, — сказала Шайна.

— Гарна новина для її чоловіка. Після двох дочок він нарешті матиме сина. — Келлах аб Тирнан власноруч наповнив Шайнин келих вином і продовжив: — Звістка про ваше прибуття вже облетіла околиці, тож сьогодні вночі багато майбутніх матерів кепсько спатимуть. Я взагалі не збагну, чому ви до останньої миті приховуєте, в кого народиться відьма. Невже боїтеся, що та жінка з дурного розуму спробує втекти?

— Ні. Головно ми боїмося, що її скривдить якийсь відьмоненависник. У минулому таке траплялося.

— І то правда, — мусив погодитися король. — Аґресивних фанатиків ніде не бракує, надто ж у нас, на Півдні. — І він кинув швидкий погляд на літнього чоловіка в духівничій сутані, єдиного з присутніх, хто не приховував своєї ворожості до гості.

— А взагалі, — зауважила Шайна, — я чекала від Півдня набагато гіршого. Тому й подорожувала, не виказуючи своєї належності до Сестринства. А виявляється, тут до нас ставляться майже так само, як у Ґулад Данані або Торфайні.

— Це при королівському дворі, пані. Тутешні люди, хоч і не всі з них великі розумники, мають більш-менш широкий світогляд і не скуті безглуздими забобонами. А от наші селяни, та й чимало простих городян, щиро вірять, що маґія буває лише лише лихою, а всі відьми й чаклуни продали свої душі Китрайлові. Втім, це не заважає їм, коли припече, чимдуж бігти по допомогу до цілителів — а потім вони ще швидше біжать до духівників, щоб сповідатися в своїх гріхах.

— Дід Тирнан казав, — озвалась Ейрін, яка уважно дослухалася до їхньої розмови, — що наші духівники тому й оголосили чари гріховними, аби мати від цього зиск.

— І вони його мають, — підтвердив король. — У більшості парафій на території Ленніру виплати за очищення від гріхів, пов’язаних з уживанням чарів, є третьою за величиною статтею доходів після весільних та поховальних обрядів. Гадаю, така сама ситуація і в решті земель Південного Абраду. Проте наш превелебний Еван майже нічого на цьому не заробляє. Дванадцять років тому, коли тільки обійняв свою посаду, щотижня з великим натхненням виганяв бісів зі світильників, водогону, пічок і камінів, іншого устаткування, що працює з допомогою маґії. Та поступово його ентузіазм зійшов нанівець, бо йому за це ніхто не платив, і тепер панотець лише двічі на рік проводить загальне освячення всього замку. Але ми не нарікаємо — і без його благословення все працює чудово.

Шайна поглянула на люстри з маґічними кулями, що промінилися м’яким жовтавим світлом. Відсутність навіть найменшого червонуватого відтінку свідчила про досвід і вправність чаклуна, який змайстрував їх. Звичайно, відьми робили набагато кращі світильники, вони й функціонували довше, і їхнє світло нічим не відрізнялося від сонячного — та це вже були несуттєві дрібниці. Головне полягало в іншому: судячи з усього побаченого Шайною в Кардуґалі, король Келлах мав у себе на службі дуже гарного чаклуна. Можна не сумніватися, що з такими непересічними здібностями Іґан аб Кін міг залюбки отримати місце при будь-якому з великих королівських дворів як на Півдні, так і на Півночі. А проте, він обрав маленький Леннір, де народився, і ніколи не зраджував свого вибору, хоча (в чому Шайна була цілковито впевнена) його неодноразово спокушали заманливими пропозиціями сусідні королі.