Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Страница 106

106

Перетнувши Імператорську площу, вони проминули розчинену браму й опинилися на іншій, меншій за розмірами площі — Двірській. Від брами й аж до широких сходів, що вели в палац, було вишикувано почесну варту катерлахських королівських ґвардійців у яскраво-червоних одностроях із золотими галунами, а під самісінькими сходами стояла ще одна шеренга вояків — уже в синій формі з темно-червоними вставками. Це були ґвардійці Тір Мінегану, що складали ескорт для шести молодих на вигляд жінок у вдавано скромних, а насправді розкішних сукнях, пошитих із найкращих ґатунків ейдальського шовку, гиллівського й тибридського оксамиту та дінбихської парчі. Побачивши їхнє вбрання, Ейрін пошкодувала, що опівдні, коли вони зупинялися на обід, не перевдяглась у щось ошатніше, ніж кофтина і штани. А з іншого боку, тоді б їй довелось аж три години їхати в спідницях, від чого вона вже відвикла і знову звикати не бажала.

Коли всі новоприбулі відьми посходили з коней, до них наблизився гарно вдягнений темноволосий чоловік років під сорок, у супроводі кількох виряджених, мов павичі, придворних, явно нижчих від нього за ранґом. Шайна негайно виступила вперед, давши йому на здогад, що вона тут головна.

Та схоже, вельможа й сам це знав, бо впевнено йшов якраз до неї. А підійшовши, стримано вклонився, зачекав на такий же стриманий уклін від Шайни, після чого приязно мовив:

— Радий знову вас бачити, люба леді Шайно.

— Я так само рада нашій новій зустрічі, лорде Кивіне, — не лише чемно, а й цілком щиро, відповіла Шайна.

Уже з цих слів Ейрін збагнула, що їх вийшов зустріти Кивін аб Енгас, віце-ґраф Мерхирський, старший син короля Енгаса аб Брайта. Як вона вже знала, при дворі та в народі його зазвичай називали просто принцом, хоча офіційно такого титулу в Катерласі ніколи не існувало — і в найдавніші часи, коли катерлахська держава лише формувалась, і в період розквіту її імперської могутності, і згодом, коли Імперія поступилася місцем Об’єднаному Королівству, монархія в цій країні була не спадкова, а елективна.

Далі лорд Кивін став вітати решту гостей. З переважною більшістю він уже був знайомий, оскільки всі відьми, що мешкали в Торфайні, Ґулад Данані та на півдні Катерлаху, дорóгою з Тір Мінегану неодмінно проминали Тахрін і бодай на день-другий зупинялися в Рінанхарі. Шайні довелося відрекомендувати йому лише двох сестер з Тір Алминаху, а також, ясна річ, Ейрін. Кивін аб Енгас поводився так, ніби геть нічого не чув про її особливе становище, пов’язане з Первісною Іскрою, а вся його цікавість до неї викликана лише тим, що вона королівська дочка, ще й вихована поза Тір Мінеганом.

— Можливо, вам відомо, леді Ейрін, — сказав він, — що ми з вами родичі за жіночою лінією.

— Авжеж, відомо, — підтвердила вона. — Маємо спільного предка, ейдальського короля Еллара аб Каледвина. Його старша дочка Дервіл була прабабцею моєї матері, а менша, Блодевед, — бабцею вашої. Отже, ви мій дядько в четвертому коліні.

— І для мене це велика честь, принцесо… Ой, даруйте. Не знаю, чи можна вас так називати.

— Мабуть, не варто, лорде Кивіне. Я зреклася свого титулу, бо він суперечить мінеганським законам. Зате моя кузина Фіннела нічого не зрікалась… — Ейрін запізніло збагнула, що представлення гостей належить до Шайниної компетенції. Проте Шайна нітрохи не розсердилась і лише мовчки кивнула їй. Тоді Ейрін продовжила: — Дозвольте відрекомендувати вам леді Фіннелу вер Ріс О’Дуґал, принцесу Ленніру, племінницю короля Келлаха аб Тирнана.

Кивін аб Енгас уклонився їй нижче, ніж відьмам, і, відповідно, Фіннела присіла в глибшому реверансі.

— Дуже радий нашому знайомству, принцесо. Гадаю, немає потреби окремо наголошувати, що ми також кровні родичі, бо й ваша матір є правнучкою леді Дервіл вер Еллар. Сподіваюся, в леді Ідріс усе гаразд?

— Так, лорде Кивіне. Матінка просила переказати вам свої вітання та побажання доброго здоров’я всій вашій родині, надто ж вашому батькові, королю.

— Дякую, принцесо. Як писатимете додому, переказуйте такі ж вітання й побажання всім вашим рідним.

— Неодмінно, — пообіцяла Фіннела.

Так само Шайна не заперечувала, щоб Ґвен, яка раніше вже зустрічалася з Кивіном аб Енгасом, познайомила його з Бренаном. З усього було видно, що якраз Бренан найбільше його цікавив, проте він обмінявся з ним лише кількома ввічливими фразами, після чого запропонував Фіннелі руку й повів її разом з Ліамом до палацу, залишивши відьом, відьмачку та відьмака в розпорядженні їхніх тутешніх сестер.

Шайна покликала до себе Ейрін, і вони першими рушили до гурту з шести жінок, що стояли перед шеренгою мінеганських ґвардійців. Ейрін пильно вдивлялася в їхні обличчя, намагаючись угадати, хто з них Шаннон вер Давнайг. Її увагу привернули дві наймолодші на вигляд — русява та чорнява. І саме остання, коли їхні погляди зустрілися, тепло й по-дружньому всміхнулась їй.

Підвівши Ейрін до сестер, Шайна заговорила, звертаючись передовсім до високої золотоволосої жінки, що аж ніяк не здавалася старшою серед них, та й за силою була лише третьою:

— Старша сестро, сестри! Я везу на Тір Мінеган нашу нову сестру, Ейрін вер Ґледіс. Прошу привітати її.

За звичних обставин, відьму-немовля брали на руки, та позаяк Ейрін уже давно вийшла з такого віку, сестри при зустрічі просто обіймали її. Проте висока білявка й цього не зробила. Лише зміряла холодним, мало не крижаним поглядом і сухо промовила:

— Я, Альса вер Киннейді, вітаю тебе в нашому колі, менша сестро. — Уже тут вона відступила від правил, бо належало говорити просто „сестро“, без „менша“. А потім, примружившись, ще й додала: — Чи ти вимагаєш, щоб тебе називали першою сестрою?

106