Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Страница 118

118

— І справді, — присоромлено мовив він. — Як я сам не второпав…

— Це на вас вплинула темна енерґія. Вона затуманює розум. Тому нам треба забиратися звідси.

Ріана виставила вперед праву руку, з її долоні вихопився тонкий промінь білого світла і пронизав темряву над ними. Шимас був приголомшений силою відьомських чарів, які навіть у Тиндаярі не втрачали своєї ефективності. Сам же він ледь відчував свою маґічну силу; хоч довкола й не бракувало звичайної природної енерґії, якою він міг живитися, майже вся вона йшла на те, щоб стримувати руйнівний вплив зловісної темної енерґії.

В юності Шимас читав багато книжок про минулі часи, коли на Абраді точилася боротьба між людьми та пекельними істотами. У деяких книжках були історії про те, як чаклуни провалювалися крізь демонічні тунелі в Тиндаяр. Вигадані історії цим не обмежувалися й оповідали, як мужні чаклуни билися з демонами та чудовиськами, а потім самі прокладали тунелі на поверхню. Правдиві ж історії чесно визнавали, що всі вцілілі в Тиндаярі чаклуни (за винятком, певна річ, чорних) поверталися звідти тим самим шляхом, яким туди й потрапили. Лише відьмам вистачало маґічної сили, щоб пробити до земного світу власний тунель.

Не минуло й п’яти хвилин, як Ріана зупинилася.

— Це важче, ніж я думала, — сказала вона. — Не вдається одночасно працювати і стежити за околицями.

— А від мене, боюсь, мало користі, — зізнався Шимас. — Темна енерґія блокує майже всю мою маґію.

— Зате йому, — Ріана кивнула в бік Колвина, — вона нітрохи не заважає… Гей, як там тебе? Колвин, здається, так, професоре?.. Колвине, підійди.

Упокорений чорний слухняно наблизився. Його погляд, прикутий до молодої відьми, був сповнений собачої відданості.

— Пані назвала мене Колвином?

— Так, це твоє ім’я.

— Дякую, пані, воно мені подобається. Чим можу прислужити вашій милості?

— Ти бачиш далеко в темряву?

— Очима ні, пані. Але відчуваю далеко.

— Тоді пильнуй, щоб ніхто до нас не наблизився. А коли щось відчуєш, відразу дай знати.

Його обличчя розпливлося в дурнувато-радісній усмішці.

— Слухаюсь, пані. Для мене висока честь охороняти вас.

Колвин відступив від них і став ходити по широкому колу, сторожко вдивляючись у пітьму Тиндаяру. Ріана простежила за ним поглядом і стиха зітхнула:

— Це жорстоко навіть щодо чорного… але я не мала вибору.

— Ви вперше наслали чари покори? — запитав Шимас.

— Ні, вдруге. А вперше було на іспитах — це обов’язкове вміння, щоб здобути звання повноправної сестри. Спеціально для мене з Івидону привезли трьох приречених на смерть злочинців. Та я впоралася з першої спроби… Ну, гаразд. Годі балачок, ми марнуємо час.

Вона продовжила пробивати чарами тунель і наступну перерву зробила десь за чверть години.

— Третину шляху пройдено, — повідомила Шимасові. — Стало вже набагато легше. Чи то я пристосувалася, чи, може, ближче до поверхні опір меншає… Колвине, як там справи? Нічого не видно?

— Анічогісінько, моя ласкава пані, — відповів той, не зупиняючись. — Я пильно стежу. Я вас попереджу.

— Молодець, так тримати. — І Ріана знову повернулася до Шимаса: — Схоже, Тиндаяр безлюд… тобто порожній. А як свідчать наші хроніки, минулого разу, коли він був відкритий, тут аж кишіло демонами та чудовиськами. Сестрі Альсі буде прикро це чути.

— Чому? — здивувався Шимас.

— Ну, я ж казала, що вона не вірить у Первісну. А відкриття Тиндаяру пояснює тим, що Ворог готує вторгнення в земний світ. От тільки не видно тут ніяких армій нечисті, навіть патрулів немає.

— Армії можуть збиратись і в глибинах Ан Нувіну.

— Демони так, але не чудовиська. У записах сестри Мейнір вер Гільде стверджується, що вони ніколи не мешкали в самому Ан Нувіні. Китрайл створював їх у Тиндаярі й надсилав на землю.

— На землі й досі залишається чимало чудовиськ, — зауважив Шимас. — Вони дуже ускладнюють морські дослідження, хоча серйозної загрози для світу не становлять, бо самі по собі є нерозумними тваринами. Та якщо з’являться демони, зберуть їх докупи з усіх заокеанських островів, а може, й материків, і спрямують удар на Абрад… — На одну думку про це йому стало моторошно. — І не треба жодних армій у Тиндаярі.

— Якби все було так просто, — заперечила Ріана, — Ворог не закрив би його тринадцять сторіч тому.

Він кивнув:

— Тут я з вами згоден. Інша річ, що з самої пустоти Тиндаяру не можна робити катеґоричного висновку про відсутність у Китрайла намірів знову завоювати земний світ. Безумовно, він відкрив Тиндаяр, щоб захопити й ув’язнити в Ан Нувіні леді Ейрін з її Первісною Іскрою. Проте, зазнавши невдачі, не став його закривати — а отже, має якісь інші плани.

— Або ж геть розгублений і не знає, що робити далі.

Шимас скрушно похитав головою, але коментувати її слова не став. Його вражала відьомська самовпевненість, він не міг зрозуміти цього зухвалого, демонстративно зневажливого ставлення до Ворога. Ну, гаразд, Шимас тепер і сам знав, що вплив Темного Володаря Ан Нувіну не поширюється за межі цього світу. Та все ж Китрайл залишається могутньою космічною істотою, безсмертним і нездоланним провідником Зла…

Ріана поновила роботу над тунелем і вже не зупинялась, аж поки не пробила його до самої поверхні. Згори полилося примарне маґічне світло, набагато тьмяніше за сяйво, що його випромінювала Ріанина Іскра. Разом зі світлом заструменів щедрий потік природної енерґії, чистої та життєдайної, нітрохи не забрудненої темною енерґією. Шимас жадібно увібрав її в себе й відчув приплив свіжих сил.

118