Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Страница 131

131

Коли майстер Ґарван завершив виклад справи, Імар виразно глянув на двері й запитав:

— То підстав для підозр немає?

— Жодних, государю, — відповів слідчий, збагнувши, про що йдеться. — Нас ніхто не підслуховує. Донедавна під дверима стояв ваш камердинер, та коли переконався, що нічого сенсаційного не буде, пішов геть.

— От і добре, — сказав Імар, зненацька відчувши гострий напад заздрощів до чаклунського дару свого співрозмовника.

„О, Диве! Чому він, чому не я? Ти ж полюбляєш жартувати, я знаю. А уяви лишень, який фантастичний був би жарт — король-чаклун на лахлінському троні!.. Втім, Лахлін ще може отримати королеву-чаклунку…“

Злякавшись самої думки про це — злякавшись не за себе, а за Елвен, Імар квапливо продовжив:

— Отже, ви знаєте, що мені відомо про вас.

— Так, государю. Леді Елвен ще два тижні тому вирішила відкритись вам, лише чекала на слушну нагоду. — Майстер Ґарван трохи помовчав. — Хоч я думаю, що вона просто відтягувала цей момент. Боялася… ні, не того, що ви віддасте її поборникам, а що відвернетеся від неї, зненавидите її. Проте далі зволікати було неможливо.

— Через повстання в Архарах? — припустив Імар.

— Так, — здивовано підтвердив Ґарван аб Малах. — А леді Елвен начебто казала, що вашу розмову перервали і вона не встигла розповісти вам про це. Мабуть, я неправильно її зрозумів.

— Ні, ви правильно зрозуміли. Просто я й сам здогадався, надто вдало все збіглося. А ще, коли я запитав, скільки вас — тобто чаклунів — усього, Елвен відповіла, що лише троє, і зробила уточнення — в Ханґовані. Виходить, ви знайомі з тим юнаком, що називає себе Ейнаром аб Диланом з Таркаррая?

— Так, государю, знайомі. Нещодавно він розшукав нас і запропонував об’єднати наші зусилля.

— А як його звати насправді?

— Він не хоче розкривати своє справжнє ім’я. Просить називати його Ейнаром аб Диланом.

— Але ж так неправильно, — зауважив Імар. — Він знає, хто ви такі, а вам нічого не відомо.

Ґарван аб Малах ніяково відвів очі.

— Ми теж знаємо. Тільки він просив нікому не говорити.

Імар незворушно кивнув:

— Тоді все справедливо. Він нікому не розповідатиме про вас, ви — про нього. Отже, нехай буде Ейнар аб Дилан. Які в нього наміри?

— До весни сидітиме в горах, відбиватиме атаки поборників. Леді Елвен попросить вас відвести урядові війська на тій підставі, що…

— Я вже віддав такий наказ. Боротьбою з чаклунством та єресями має займатися Конґреґація. А що далі?

— Леді Елвен упевнена, що протягом зими до повстання приєднається чимало лахлінських чаклунів. Власне, для цього все й було задумано. Просто ходити містами та селами й вишукувати людей з чаклунським хистом, нереально. А так вони самі прийдуть. Причому прийдуть ті, хто готовий боротися.

— Лоґічно, — погодився Імар. — Ну, гаразд, навесні Ейнар аб Дилан матиме загін чаклунів. І що з ними робитиме? Рушить на Ханґован?

— У жодному разі, государю. Повстання не спрямоване проти королівської влади, воно має на меті об’єднати чаклунів для боротьби з Конґреґацією. Та про деталі вам краще поговорити з леді Елвен. Це вона все спланувала, а Ейнар виконує її накази. Як і ми з майстром Шоваром.

— Навіть так? — здивувався Імар. — А я гадав, що головний серед вас майстер Шовар.

Ґарван аб Малах похитав головою:

— Ми всі коримося леді Елвен. Ще п’ять років тому я та майстер Шовар склали їй чаклунську присягу. Ейнар ще не присягнув, але беззастережно визнає її зверхність.

— Через її походження?

— Ні, государю, через маґічну силу. Леді Елвен наймогутніша з нас. Вона вже давно перевершила і мене, і майстра Шовара. Поки що поступається Ейнарові за вмінням, але він все одно їй кориться. Бо розуміє, що його перевага протримається недовго.

— Зрозуміло, — кивнув король. — І ще одне питання, яке мене дуже хвилює. Леді Елвен запевняла, що не боїться поборників і в разі викриття зможе себе захистити. Ви теж кажете, що вона могутня чаклунка. Але… Що вам відомо про відьмака Бренана аб Ґрифида?

— Те, що й вам, государю. Леді Елвен дуже зацікавилася цією історією, тому я розшукав у архіві Священної Канцелярії всі матеріали справи, включно з листом відьмака до родичів.

На цю звістку Імарові аж щелепа відвисла. Священна Канцелярія була підпорядкована особисто верховному поборнику, котрий здійснював через неї керівництво як Конґреґацією Святої Віри, так і Конфесорією Істинного Слова Дивового — бо водночас був і головним проповідником Лахліну. Королівські урядовці та військові неодноразово намагалися заслати до Священної Канцелярії шпигунів або підкупити когось із її працівників, та все даремно — поборники надійно оберігали свої таємниці й не підпускали до них сторонніх. Проте всі їхні остороги виявилися марними перед чаклунським умінням Ґарвана аб Малаха.

На Імарове переконання, доступ до секретних документів Конґреґації був потенційно грізнішою зброєю, ніж навіть можливість одним ударом знищити всю верхівку поборників. Він мало не накинувся на майстра Ґарвана з доброю сотнею запитань, але останньої миті стримав себе. Вони ще встигнуть це обговорити.

— Тоді ви маєте знати, — продовжив Імар, — що відьма Айліш вер Нів не наважилася забрати хлопчика-відьмака, бо боялася, що з двома дітьми її впіймають. Відьма — і боялася! А вона ж напевно могутніша за леді Елвен.

— Так, могутніша, — підтвердив майстер Ґарван. — Сам я ніколи з відьмами не зустрічався, але читав про них і знаю, що навіть найсильніші чаклуни не годні тягатися з ними. Та в цьому випадку сила не головне. Айліш вер Нів просто не знала, як вижити на Лахліні. А леді Елвен знає. І їй вистачає сили, щоб повною мірою реалізувати це знання.

131