Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Страница 130

130

— Я вже надіслав термінову депешу в Таркаррай, — закінчив свою доповідь ґенерал аб Ґораґ, у чиєму віданні перебувала охорона в’язниць та каторжних закладів. — Наказав зібрати інформацію про всіх тамтешніх Ейнарів аб Диланів, з’ясувати, хто з них відповідає описові нашого чаклуна і наразі відсутній у місті. Гм… Хоч, мабуть, це несправжнє ім’я.

— Не мабуть, а точно, — ствердно кивнув Імар. — Чаклун Ейнар аб Дилан з Таркаррая жив у десятому сторіччі. Він загинув неподалік звідси, у соборі Перших Святих, після того, як пропалив вогняною кулею величеньку дірку в грудях тодішнього верховного поборника. А перш ніж його вбили, встиг вирядити на той світ ще зо два десятки поборників і кількох проповідників.

— О! — протягнув Лонан аб Ґораґ. — Я нічого про це не чув, государю.

— А я чув, — сказав Кайлем аб Рордан. — Тільки не знав, як звали того чаклуна. Проте поборники напевно знають. І зараз, либонь, аж скаженіють із люті.

Відчувалося, що нова обставина цієї справи неабияк розважила Елвениного батька. Він аж ніяк не був вільнодумцем, але ненавидів поборників, вважав їх зарозумілими вискочнями, які забули про свій найперший обов’язок — вірно служити королю та князям.

Ґенерал аб Ґораґ теж належав до вищої знаті і так само ставився до поборників, проте був не в тому настрої, щоб поділяти зловтіху свого безпосереднього начальника. Поява серед бунтівників чаклуна означала, що командування переходить до Конґреґації, а співпраця армії з поборниками ніколи не проходила гладко і завжди призводила до серйозних конфліктів. Крім того, судячи з сили новоявленого Ейнара аб Дилана, його знешкодження обійдеться великими втратами; при цьому поборники, своїм звичáєм, ховатимуться за спинами військових, звинувачуватимуть їх у всіх невдачах, а всі успіхи припишуть собі.

— Як я розумію, — знову заговорив Імар, — ні чаклун, ні інші ватажки бунтівників не перешкоджали тим, хто вирішив піти від них?

— Ні, государю, — відповів Лонан аб Ґораґ. — Вони вмовляли їх залишитись, але не намагалися затримати.

— Отже, — вів далі король, — всі мали можливість здатися. А ті, хто цього не зробив, перетворилися з просто втікачів на спільників чаклуна. Це вже виняткова компетенція поборників, оскільки закон однозначно стверджує, що злочини проти віри переважають кримінальні та державні.

Кайлем аб Рордан посміхнувся й ледь помітно кивнув, схвалюючи хід думок свого государя. А досі похмуре обличчя ґвардійського ґенерала прояснилося.

— То виходить, що…

— Саме так, — підтвердив Імар з удаваним жалем. — Цим мають займатися наші відважні поборники, що покликані захищати благословенну лахлінську землю від чаклунської погані. Армія лише заважатиме їм, бо військові, подивімося правді в вічі, не навчені боротися з пекельними вилупками. Тому накажіть своїм підлеглим не вдаватися до наступальних дій, а лише тримати облогу до прибуття центурій Конґреґації. А тоді нехай приєднуються до пошуку втікачів, що не заплямували себе співпрацею з чаклуном.

— Слухаюсь, государю.

— І ще одне. Наказ про негайну страту впійманих злочинців поширюється й на тих, що розкаялись і здалися. Вони врятували свої душі від вічного прокляття, відмовившись іти за чаклуном, але мусять заплатити життям за участь у бунті.

— Буде виконано, государю, — запевнив його Лонан аб Ґораґ. — Я негайно надішлю відповідні розпорядження.

Обидва ґенерали без пояснень збагнули його задум. Якби бранці потрапили до рук поборників, ті могли відкласти виконання вироку, а натомість пустити брехливі чутки, буцімто їх помилували. Дехто з утікачів, що залишалися в горах, міг упійматися на цю вудочку, повірити, що йому справді подарують життя, і здатися. А так усі розумітимуть, що їм немає порятунку, тому битимуться до кінця, і один тільки Див знає, яку ціну доведеться заплатити за приборкання цього бунту. Та в будь-якому разі, платитимуть поборники — як життями, так і репутацією. І що більше їх загине, що довше протримаються бунтівники, то дужче впаде авторитет усієї Конґреґації загалом і її керівництва зокрема. Зрозуміло, простий люд і далі молитиметься на поборників, проте Імарові йшлося передовсім про думку шляхти, яка надзвичайно чутливо реагувала на будь-які зміни в балансі сил між королем та Поборчою Радою. Ще вчора Імар не вірив, що йому вдасться перемогти в цьому протистоянні, але сьогодні Елвен подарувала йому надію. І сьогодні ж, за дивовижним збігом обставин, надійшла звістка про те, що звичайний тюремний бунт зненацька вилився в повстання єретиків під проводом чаклуна.

Та чи просто це збіг?..

По обіді до короля прийшов Ґарван аб Малах зі звітом, у якому підтверджував висновок майстра Шовара про природні причини смерті лорда Броґана. Поки він доповідав про результати опитування свідків, Імар пильно придивлявся до нього, намагаючись відшукати бодай найменші зовнішні ознаки, що вказували б на чаклунську сутність, проте нічого не знаходив. Перед ним був звичайний молодий чоловік двадцяти шести років, досить високий, хоч і нижчий за Імара, міцної статури, темноволосий, з гострими рисами обличчя, яке лише з великим перебільшенням можна було назвати привабливим.

Якби майстра Ґарвана викрили, то, поза будь-яким сумнівом, приписали б його успіхи в полюванні на злочинців до проявів чаклунського хисту. Але досі це нікому й на думку не спадало, бо він, на відміну від більшості слідчих, у своїх висновках завжди спирався на ґрунтовний аналіз речових доказів та свідчення очевидців. Через те судді й цінували Ґарвана аб Малаха, який ніколи не апелював до емоцій, не закликав вірити його чуттю та інтуїції, а просто наводив факти, що переконливо вказували на вину або невинність підсудного…

130