Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Страница 136

136

Невдовзі служниці принесли грибний суп, овочевий салат, смажене м’ясо з товченою картоплею та яблучний сік, і дівчата взялися до їжі. Десь за двійко хвилин по тому Гелед досить майстерно встановила довкола них глушильні чари (якими було оточено більшість зайнятих відьмами столів) і з легкою, трохи глузливою усмішкою мовила:

— Схоже, Олвен загубила свого хвоста.

Ейрін нишком зиркнула на дівчину, що сиділа в іншому кінці зали в гордій самотності й усім своїм виглядом намагалася показати, що не помічає її. Темно-русяве волосся Олвен було закоротким, щоб його заплітати, тож навряд чи Гелед говорила про косу.

— Якого хвоста? — запитала Ейрін.

— Ми так називаємо трьох сестричок, що постійно бігають за нею, — пояснила Брі. — Елінир, Енніш і Шарла…

— Елінир та Енніш по дванадцять, а Шарлі ще одинадцять, — втрутилася Морін. — З ровесницями в Олвен нічого не склалося. Тордіш дружить із Невен, якій уже чотирнадцять, а Арвен воліє бути сама по собі — хоч, правда, віднедавна підбиває клинці до нашої компанії.

— Отож ці троє, — вела далі Брі, — завжди були вірними подружками Олвен. Проте останнім часом вони багато сварилися, Олвен і Енніш твердили, що твоя Первісна — це просто вигадки, а Шарла та Елінир з ними не погоджувались. А сьогодні й Енніш змінила свою думку, коли побачила тебе. Олвен, звичайно ж, залишилася при своєму. Мабуть, тому всі троє не пішли з нею на обід — бо ж ти могла вирішити, що вони підтримують її.

Ейрін недбало стенула плечима.

— От дурниці! Я в ці дитячі ігри не граю.

Її співрозмовниці дружно захихотіли.

— Це ти в Шайни навчилася? — запитала Гелед. — Ну, цього виразу обличчя. Вона завжди корчила таку ґримасу, коли йшлося про наші сварки.

— Мовляв, що з дітей візьмеш, — підхопила Морін. — Шайна з десяти років вважала себе страх якою дорослою, а до нас ставилась, як до малих.

— То ви не дружили з нею?

— Точніше, це Шайна не дружила з нами, — сказала Брі. — Їй просто було нецікаво з молодшими за себе. Тяглася до старших дівчат — і знай конфліктувала з ними. Вони, хоч і поступались їй за силою, все одно не визнавали її рівною, а Шайна через це аж казилася й постійно задиралась до них. Найбільше перепадало Ріані, та й Давнайг частенько потрапляла їй під гарячу руку.

— А ще Шаннон, — додала Гелед. — Її ти маєш знати, вона зараз у Тахріні.

— Звичайно, знаю, — підтвердила Ейрін. — Шаннон перша, з ким я почала листуватися.

На ці слова Морін заздрісно зітхнула:

— А мені ці кляті поштові чари ніяк не даються…

Впродовж усього обіду Ейрін краєчком ока стежила за вхідними дверима, чекаючи на посланця від найстарших. Коли вона вже допивала сік, до їдальні зазирнула Івін, швидко відшукала її поглядом і підійшла до їхнього столу.

— Вибачте, менші, я мушу забрати від вас Ейрін. Найстарші сестри хочуть поговорити з нею.

Поставивши склянку на стіл, Ейрін квапливо підхопилася. А Брі запитала:

— Це надовго?

— Може, надовго, а може, й ні, — відповіла Івін. — Та в кожному разі, до початку ваших занять вона точно не звільниться. Ідіть навчатися, сестрички. Ще встигнете одна одній набриднути.

Ейрін попрощалася з дівчатами і слідом за Івін вийшла з обідньої зали.

— А ти будеш на нашій розмові? — запитала вона.

— Буду, — сказала Івін. — Найстарші призначили мене твоїм куратором.

— О, чудово! — зраділа Ейрін, яка й сподіватися на це не сміла. Зазвичай кураторами менших сестер ставали найдосвідченіші з наставниць, а Івін було лише трохи більше сорока років. — І як ти їх переконала?

— Це було нелегко, ми довгенько сперечалися. Довелося навіть пригрозити, що в разі відмови я продовжу свою подорож по Абраду.

— І вони повірили?

— Не думаю. Але вирішили не ризикувати. Та й, зрештою, я майже місяць вивчала тебе. Краще з тобою знайома лише Етне, проте вона зняла свою кандидатуру на мою користь, а будь-якій іншій кураторці довелося б починати фактично з нуля.

— Крім того, — додала Ейрін, — тобі відомо, що я слухняна, старанна і мене не треба підганяти.

— Це був один з моїх арґументів. Кожен вправний учитель знайде підхід до ледачого учня; набагато важче впоратися з такими надміру завзятими, як ти. Мені це непогано вдається… Отож, завтра ти ще відпочиватимеш, а я тим часом узгоджу з іншими наставницями розклад і план твоїх занять. Від післязавтра почнеш навчання. Вірніше, продовжиш — та тепер уже на систематичній основі.

— А які з предметів ти візьмеш собі?

— Усі, що й планувала, крім інфернальних сил. Їх викладатиме тобі сестра Кейліон. Вона ніколи не була наставницею, але треба визнати, що за досвідом боротьби з чорними та чудовиськами їй немає рівних.

— Ага, — тільки й сказала Ейрін, неабияк уражена звісткою про те, що її навчатиме старша з найстарших сестер. Кейліон вер Маллайг народилася в ті давні часи, коли Інісойд на Шогір, найбільший острівний архіпелаґ в околицях Абраду, ще перебував під владою пекельних почвар. У молодості вона брала активну участь у звільненні Шогірів від нечисті, згодом кілька разів вирушала в далекі морські подорожі, де також не обходилося без сутичок із чудовиськами, а на Абраді переловила чимало чорних чаклунів.

— Це дуже гарна новина, — вела далі Івін. — Від Кейліон ти дізнаєшся багато цікавого та корисного, чого немає в твоїй „книзі заклять“.

Перетнувши з кінця в кінець коридор головного корпусу, вони опинились у північному крилі, де містились урядові служби Тір Мінегану, наукові лабораторії, архіви та бібліотеки. Івін провела Ейрін до невеликої кімнати, що перебувала під охороною двох ґвардійців. Вона мала єдине вікно, забране в міцні сталеві ґрати, а посеред підлоги був широкий круглий отвір, з якого вели донизу ґвинтові кам’яні сходи.

136