Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Страница 32

Її батько, король Келлах, у гордій самотності сидів на своєму троні. Всі сусідні місця праворуч та ліворуч від нього були порожні — і крісла для найближчих родичів, і менший трон для королеви, що його останніми роками, за батьковим наполяганням, завжди займала Ейрін. Наразі ж вона стояла перед парадними дверима зали, а майстер церемоній проголошував:

— Її високість принцеса Ейрін з усією дочірньою покірливістю звертається до свого батька та государя, найяснішого пана нашого, короля Келлаха, з проханням прийняти її й вислухати її клопотання.

Коли майстер церемоній договорив, король вичекав ще кілька секунд, а тоді сказав:

— Нехай заходить.

Притримуючи свою важку парчеву сукню з пишними шовковими спідницями, Ейрін неквапно рушила червоною килимовою доріжкою, обабіч якої стояли придворні. Вони шанобливо вклонялися їй — востаннє, як своїй принцесі, і від усвідомлення цього факту дівчині зробилося трохи сумно.

Ні, Ейрін зовсім не шкодувала про те, що мало статися. Вже понад місяць вона з нетерпінням чекала на це і раз по раз поринала в щемливо-солодкі мрії про своє прийдешнє відьомське буття. Та водночас чудово розуміла, що тоді в неї розпочнеться геть інше життя, а те, до якого змалечку звикла, назавжди залишиться в минулому. І, може, воно й на краще, що батько так затягував переговори з Шайною, навіть висунув заздалегідь неприйнятну умову про визнання Тір Мінеганом непорушності наявного кордону між Ленніром та Румнахом. Він добре знав, що відьми не захочуть втручатися в територіальні суперечки між південними володарями, а просто використав це як привід, щоб бодай трохи відстрочити мить прощання з єдиною донькою. Та й сама Ейрін, попри свою нетерплячку, тішилася з цієї затримки. Хоч як там вона нарікала на відсутність з батькового боку належної уваги, проте дуже любила його, і думка про тривалу розлуку з ним навіювала їй глибокий смуток. Якби не це місячне зволікання, Ейрін було б надзвичайно важко покидати Леннір, а так вона мала вдосталь часу, щоб поступово привчити себе до неминучого, насолодитися останніми днями спілкування з батьком, з кузиною Фіннелою, з дядьком Рісом і тіткою Ідріс, з рештою родичів, з друзями та знайомими…

Дійшовши до підвищення, на якому стояв батьків трон, Ейрін опустилася навколішки на м’яку подушку, що її завбачливо поклали біля підніжжя сходинок.

— Государю! — заговорила вона. — Я ваша дочка і перша принцеса Ленніру, але також я є дочкою нашого спільного Отця Небесного, Великого Дива, який у милості своїй нескінченній дарував мені Відьомську Іскру. Мій обов’язок, як вашої дочки, коритися вашій волі, допомагати вам у державних справах, вийти заміж і народити дітей, що продовжать наш рід, а в разі, якщо Див не подарує вам нащадків чоловічої статі, успадкувати від вас корону і правити Ленніром задля добра всіх ваших підданих. Мій обов’язок, як відьми, котрою я народилася з ласки Всевишнього, полягає в тому, щоб опанувати свою силу й поставити її на службу всім людям нашого світу, захищати землю від лихих чаклунів, демонів та чудовиськ. Ці два мої обов’язки є несумісними, оскільки відьма не може бути підданою жодного земного володаря і так само вона не може бути правителькою окремого королівства, звеличуючи його над усіма іншими. Крім того, як відьма, я муситиму дотримуватися цнотливості, щоб зберегти Іскру, подаровану мені Великим Дивом; а отже, ніколи не матиму чоловіка і не зможу народити дітей для продовження нашого роду. Тому, як дочка, я звертаюсь до вас за батьківською порадою і прошу вказати мені, який з цих обов’язків маю обрати.

Ейрін майже слово в слово проказала заготовлену наперед промову, лише змінивши в ній згадку про чорних чаклунів на лихих, вирішивши, що звичайним людям так буде зрозуміліше. Саму ж промову написала для неї сестра Етне вер Рошін — найстарша за віком (але не за статусом) із трьох присутніх у Кардуґалі відьом. Як і раніше, Тір Мінеган представляла наймолодша з них — Шайна вер Брі. В очікуванні своєї черги, вона стояла в першому ряду серед королівської рідні, між Фіннелою та тіткою Ідріс.

— Так, я твій батько, Ейрін, — промовив Келлах аб Тирнан. — І твій король. Та хіба я можу сперечатися з волею Отця всього сущого і Царя Небесного. Якщо Він відзначив тебе своїм даром і поклав на тебе обов’язок захищати світ земний, мені залишається тільки скоритися Його вибору. Як батько, я благословляю тебе, а як король, згоден прийняти твоє зречення. Ти готова відмовитися від свого права на престол?

— Готова, мій королю, — відповіла Ейрін. Вона глибоко вдихнула, вгамовуючи своє хвилювання. — Я, Ейрін вер Келлах із роду Дуґала аб Артира, перед лицем Великого Дива і в присутності леннірських вельмож та представників інших держав, складаю перед вами, государю Келлаше, свої повноваження першої принцеси Ленніру і відмовляюся від усіх пов’язаних з цим титулом прав та привілеїв, включно з правом за відповідних обставин успадкувати королівський престол. Присягаюся безсмертям моєї душі, яка йде крізь Вічність у численних переродженнях, що не висуну жодних претензій на владу в Леннірі, не дозволю нікому висунути їх від мого імені й утримаюсь від будь-яких дій, спрямованих на її здобуття. — Ейрін зняла з голови свій вінець принцеси й поклала його перед собою на третю сходинку трону. Зі зреченням було закінчено, проте залишався ще один важливий момент. Звичайно, Ейрін навіть не здогадувалася, що своїми наступними словами вона завершує здійснення передостаннього пункту Пророцтва про Першу. — Також із болем у серці я мушу відмовитися від вашого імені, батьку, оскільки за правилами Сестринства кожна відьма має називатися на ім’я своєї духовної матері, а в разі її відсутності — кровної. Позаяк попередні носії моєї Іскри невідомі, або ж їх узагалі не було, я приймаю ім’я жінки, що дала мені життя, моєї рідної матері. Віднині прошу всіх називати мене Ейрін вер Ґледіс.