Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Страница 42

— Безумовно, — підтвердила Шайна, намагаючись зберегти незворушний вираз обличчя. — Просто дозвольте Фіннелі навчатись на Тір Мінегані, і ми квити.

Ріс аб Тирнан теж був не в тім’я битий, і жодним рухом, жодним поглядом не виказав свого збентеження від такої пропозиції.

— Отже, — промовив він рівним голосом, — дочка в обмін на відьомські ґарантії непорушності кордонів. Мушу визнати, що для Ленніру це непогана оборудка. Я збирався видати Фіннелу за Падрайґа аб Міредаха, але це забезпечило б лише нейтралітет Ферманаху. Зате ваша заява… Навіть серед південних володарів не знайдеться такого дурня, який наважився б відкрито виступити проти відьом.

„Ну, запитай, навіщо я це зробила,“ — подумки заблагала його Шайна. — „Тільки не думай про те, що лізе тобі в голову…“

— Фіннела може пишатися собою, — вів далі Ріс. — Вона добре прислужиться і родині, і країні. Та й сама отримає, що хоче… Гм… А можна поцікавитися, леді Шайно, чим викликана така ваша щедрість?

— Є три причини, — відповіла вона, відчуваючи величезне внутрішнє полегшення. — Ні, навіть чотири. По-перше, ваша дочка дуже здібна чаклунка і стане гарним надбанням для нашої школи. Ми здавна ведемо з Кованхаром змагання за чаклунок, і якщо кованхарські чаклуни беруть кількістю, то ми орієнтуємося на якість, вишуковуємо найталановитіших дівчат з великим маґічним потенціалом. Друга причина полягає в Ейрін. Їй, вихованій поза Тір Мінеганом, а надто ж у королівській родині, буде непереливки перші три-чотири роки. Саме стільки триває навчання в Абервенській школі для дівчат-чаклунок, тож у найтяжчий для Ейрін період поруч з нею буде Фіннела, яка підтримуватиме її… Утім, я гадаю, що підтримки передовсім потребуватиме Фіннела, однак сама її присутність, необхідність дбати про неї, сприятливо позначиться на Ейрін.

— Тут ви маєте рацію, — погодився Фіннелин батько. — Ейрін сильна дівчина, їй не потрібно, щоб хтось її втішав. А от турбота про інших і справді надає їй снаги… Ну, гаразд. І які ж дві наступні причини?

— Третя стосується винятково мене та найстарших сестер. У ній я не зовсім упевнена, та, мабуть, без неї я б на таке не наважилася. Скажу лише, що останнім часом мені аж свербіли руки утнути щось їм на зло, але я не хотіла, щоб це була якась безглузда дитяча вихватка. От і знайшла справді серйозний привід. Ну, а четверта причина пов’язана із самою Фіннелою. Я маю підозру, що ваша дочка надумала втекти з дому і…

Шайна не договорила, бо її урвав гучний сміх Ріса аб Тирнана. За кілька секунд він опанував себе і сказав:

— Вибачте, я просто не міг стриматися. Бачу, ця мала хитрунка ошукала вас. Коли треба, вона може бути такою щирою та переконливою — справжнє бісеня… Але я знаю її п’ятнадцять з половиною років і можу вас запевнити, що вона ніколи так не вчинить. Для цього їй забракне рішучості й самостійності.

— Ви знаєте Фіннелу як свою дочку, — стояла на своєму Шайна. — І це заважає вам бачити в ній чаклунку. А я росла на Тір Мінегані, часто спілкувалася з дівчатами, що навчались у чаклунській школі, тому бачила, як разюче вони змінюються зі здобуттям сили. Ця сила надає їм і рішучості, і самостійності, робить їх незалежними, впевненими в собі жінками, які не відступають перед труднощами, а шукають шляхи їх подолання. Що ж до Фіннели, то вона змалку звикла отримувати все, чого забажає, і ця риса її характеру ніде не подінеться, а лише трансформується під нові обставини. Ваша правда, зараз вона ще не готова до рішучих дій, а просто скиглить, жаліється й погрожує можливою втечею. Проте вже почала планувати її — а це ознака того, що з нею відбуваються зміни, про які я вам говорила. Ми можемо тільки гадати, що станеться за місяць-другий.

— Ну, не знаю, не знаю, — замислено промовив Ріс. — І в кожному разі, тепер це не має значення. Навіть якби довелося силою тягти Фіннелу до самого Тір Мінегану… — Він осікся. — Скажіть-но, леді Шайно, чому ви прийшли до мене з уже підписаним документом? Хотіли просто справити враження? Чи були такі певні, що я погоджуся?

— Я нітрохи не сумнівалась у вашій згоді, — відповіла Шайна. — У мене була нагода переконатися, що державні інтереси ви ставите над особистими. Зважаючи різницю у віці між вами та королем, ви мали всі шанси щонайменше десять років носити корону, проте без вагань відмовились від неї, бо так буде краще для Ленніру. Отож Фіннелину долю було вирішено ще тоді, коли я наважилася відступити від інструкцій найстарших і надати вам ґарантії непорушності кордону. І якби я вам сказала, що допомагаю Фіннелі з іншої причини, суто особистої, яка, можливо, спадала вам на думку, ви б однаково погодилися.

Міцно стиснувши вуста, Ріс аб Тирнан кивнув.

Розділ VII

Диннеші

Розплющивши очі, Шимас аб Нейван виявив, що лежить горілиць, а в темному нічному небі над ним яскраво сяють зорі. Вони мерехтіли, мовби підморгували йому й питали: „Агов, чоловіче, що ти тут робиш? Як сюди потрапив? Ти хоч розумієш, що з тобою сталося?..“

Довкола було тихо, спокійно, не віяв навіть легкий вітерець, лише звідкись чулося слабке потріскування, а в повітрі ледь-ледь пахло димом. Цей запах нагадав Шимасові про полум’я, що охопило його під дією чорних чарів Ярлаха аб Конала; полум’я сліпуче, шалене, нестерпно-пекуче, воно жадібно прагнуло зжерти його плоть до останньої часточки…

Цей спогад миттю розвіяв рештки сну. Шимас так швидко, як лишень міг, підвівся і, спираючись рукою на вкриту густою травою землю, роззирнувся довкола. І хоча темної, безмісячної ночі про це важко було судити, та скидалося на те, що він перебував посеред широкого степу, оскільки ніщо — ні дерева, ні пагорби, ні людські будівлі, — не затуляли зірок над обрієм. Ніч була надзвичайно жарка, навіть задушлива, ніби зараз був самий розпал ґорфеннава, а не кінець линаса. Втім, навіть посеред літа івронахські ночі зазвичай набагато прохолодніші. Якщо, звісно, це взагалі був Івронах…