Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Страница 46

Ярлах не хотів про це думати, але просто не міг не думати. Якщо твердження відьом справедливе, то виходить, що Темний Володар — не рівний Дивові суперник, який бореться з ним за владу, а лише дрібний капосник, чиї амбіції не простягаються за межі цього світу. Щось на зразок ватажка зграї розбійників, який прагне встановити контроль над невеличкою територією в межах королівства, але навіть у мріях не сміє зазіхати на корону…

Коли Ярлах наблизився до потрібного місця, довкола посвітлішало. Ні, темрява й далі залишалася непроглядною, однак його чаклунський зір почав працювати. Цим зором він побачив шістьох чоловіків, що стояли колом і, об’єднавши свої сили, спрямовували потужний струмінь темної енерґії вгору, до джерела того примарного світла, яке й дозволяло функціонувати маґічному зору. Сьогодні тут було вже набагато світліше — ще два-три дні, й тунель дістанеться до поверхні. Під кінець залишиться тільки тонесенька перетинка, яку зможе легко зруйнувати й один чаклун.

Ярлах був задоволений. Пастка буде готова навіть раніше, ніж він планував. І це при тому, що від самого початку доводилося працювати у трьох місцях, прокладати тунелі й тут, поблизу Тилахмора, і в Евраху, і в Бруахайлі, оскільки було невідомо, яким шляхом відьми повезуть свою нову сестру. З погляду швидкості, найзручніше було проїхати чотириста миль до Тір Егіну, сісти в Бруахайлі на корабель і поплисти прямісінько на Тір Мінеган. Проте Ярлах сумнівався, що Ейрін вер Ґледіс обере цей маршрут. Він вважав, що вона захоче подорожувати сушею, щоб побачити якомога більше нових країн, а не лише безкраї простори західного Океану Івирид. Тому від самого початку був певен, що на них чекає зустріч в Евраху, але помилився — принцеса виявилася ще допитливішою, ніж він думав, і вирішила податися через Двар Кевандір. Зрештою, це було й на краще. Сімнадцята миля Іхелдиройдського тракту видавалась ідеальним місцем для засідки. Тут відьми точно зроблять зупинку — якщо не на ночівлю, то на обід.

Від кола з шести чаклунів відокремився невисокий худорлявий юнак і, підійшовши до Ярлаха, шанобливо вклонився:

— Вітаю, вчителю.

— І тобі добридень, Йорверте, — відповів він. — Бачу, робота йде на лад.

— Так, учителю. Жодних проблем. Хоч і дратує, що так повільно. Вшістьох ми напевно сильніші за будь-якого демона, але він вирив би тунель за кілька хвилин.

— Зате, на відміну від нас, демони не здатні переходити між земним світом та Тиндаяром без тунелю, — зауважив Ярлах. — У кожного є свої слабкі та сильні сторони. Крім того, я вже тобі казав, що не хочу ризикувати. Демон міг викликати землетрус, а нам це ні до чого. Простіше й надійніше обійтися власними силами.

„А ще простіше було б не рити ніякого тунелю,“ — подумав він. — „Проникнути в Кардуґал, схопити дівчину й переміститися з нею в Тиндаяр…“

Безумовно, вони б так і вчинили, якби не присутність у Кардуґалі відьом. Був ризик, що одна з них саме цієї миті випадково опиниться поруч, і все полетить шкереберть, а Темний Володар вимагав діяти лише напевно. Тепер Ярлах розумів, як це важливо. Шкода, що в Ан Нувіні завчасно не виявили Первісну Іскру, тоді б узагалі не виникло жодних проблем…

— Зрештою, — знову заговорив Ярлах, — ми й без демонів упорались. А більше одного тунелю не знадобиться. Все одно другої спроби не буде — відьми нам її не дадуть. Ми просто не маємо права на помилку.

— А якщо… — Йорверт помовчав у нерішучості. — Вчителю, ви ж розумієте, все може трапитись. Якщо пастка не спрацює, що будемо робити? Так і відпустимо принцесу на Тір Мінеган?

— Ні, не відпустимо. Власне, тому я й прийшов. Учора отримав остаточні інструкції від Володаря. У тому разі, якщо нам не вдасться захопити Ейрін вер Ґледіс, її наказано вбити. („А потім,“ — уже про себе додав Ярлах, — „нам неодмінно накажуть розпочати пошуки вагітної жінки, що має народити нову відьму…“) З огляду на це, засідка буде численніша, ніж ми планували. Завтра я доправлю до Тилахмора десяток кованхарців. Ви шестеро приєднаєтеся до них і напередодні прибуття відьом вирушите на сімнадцяту милю. Видаватимете себе за мешканців Торфайну, що їдуть на весілля у Ферманах. Ти гратимеш роль брата нареченої.

— Серед нас буде дівчина? — скривився Йорверт.

Хоча серед слуг Темного Володаря були й жінки, більшість чорних чаклунів ставилися до них з осторогою і не довіряли їм ні серйозних справ, ні важливих секретів. На це були вагомі підстави: попри значну чисельну перевагу в Темному Братстві чаклунів-чоловіків, жінки-чаклунки зраджували його набагато частіше. І ніхто не міг пояснити, чому так виходить — чи то в цьому винна жіноча слабкість, чи, може, причина в тій незбагненній, ірраціональній симпатії, яку почувають до відьом мало не всі чаклунки…

— За дівчину не турбуйся, — сказав Ярлах. — Вона лахлінка, душею та тілом віддана нашій справі.

— Це інша річ, — кивнув Йорверт.

Сам Ярлах не любив лахлінських чорних, вони були аж надто фанатичні, та водночас цінував їх за слухняність і готовність без зайвих питань виконати будь-яке завдання. Вони охоче жертвували собою — і цю самовіддану жертовність, за злою іронією, виховували в них лахлінські проповідники та поборники, що вважали себе найвірнішими слугами Великого Дива…

— Крім вас шістнадцяти, — вів далі Ярлах, — я планую залучити ще з дюжину наших людей. Вони чекатимуть поблизу і прибудуть на сімнадцяту милю незадовго до відьом, під виглядом звичайних подорожніх.

— Нічогенька армія, — кивнув Йорверт. — Та, боюся, проти трьох навчених відьом цього буде замало. До того ж ми втратимо перевагу раптовості, бо не нападемо відразу, а спершу спробуємо захопити принцесу.