Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Страница 67

— Не бачу в цьому нічого принизливого, — зауважила Шайна. — А взагалі, так і було задумано. Ще засновниця Сестринства, Мейнір вер Гільде, заборонила вигадувати для звичайних сестер будь-яку офіційну назву. За її словами, менші нехай навчаються, старші нехай керують, а просто сестри мають пам’ятати, що вони теж люди і теж звичайні.

— А чому це старші керують? Я гадала, що Сестринство очолюють найстарші.

— Так і є. Просто в часи Мейнір їх називали старшими. Лише наприкінці минулого тисячоліття було запроваджено поділ сестер на чотири ґрупи замість трьох. Відтоді дев’ятеро старших стали найстаршими, а назва „старші“ дісталася двадцяти сімом сестрам, що за віком ішли після них. Власне, теперішні старші сестри — ті ж самі звичайні, якихось особливих функцій для них не передбачено. — Шайна розуміла, що злість на сестру Айліш змушує її применшувати роль старших, проте нічого не могла з собою вдіяти і продовжувала говорити в тому ж ключі. — Це радше почесне звання, вигадане для того, щоб кожна, навіть найслабша відьма, під кінець життя могла відчути себе головнішою за більшість сестер. Річ у тім, що на початку четвертої сотні років настає критичний для відьом вік. У середньому дев’ятеро з десяти сестер доживають до трьохсот, проте лише лічені одиниці з них переступають за триста тридцять. А коли вже переступають, то зазвичай живуть іще сто, а буває, й двісті років.

— І саме вони стають найстаршими?

— Атож. Відколи я народилася, склад старших сестер змінився більш ніж наполовину, а найстарші залишилися ті ж самі, що й були.

— Це й добре, — сказала Фіннела. — Бо інакше я б зосталась у Кардуґалі.

Шайна пильно подивилася їй в очі.

— Ти сама до цього додумалась?

— Ні, — відповіла зніяковіла Фіннела. — Мораґ так вважає. Вона каже, що ти не наважилася б допомогти мені, якби не була така зла на найстарших… Та це не означає, що тепер я менше вдячна тобі. Головне, що ти домовилася з моїм татом, а решта не має значення.

Тут Шайнину увагу привернула невелика метушня на подвір’ї. У вікно вона побачила, що біля зачинених воріт зібралося кілька ґвардійців, леннірських і тилахморських, які про щось між собою сперечалися. Леннірці хитали головами і вказували на трактир, а тилахморці вперто тицяли пальцями у ворота, за якими стояла велика карета, прикрашена герцоґськими гербами.

— Схоже, завітав хтось із поважних придворних, — промовила вона, підвівшись із-за столу. — Піду розберуся.

Проте карета була порожня. Як виявилося, ще вчора по обіді Довнал аб Конховар відрядив одного зі своїх людей до Тилахмора з розпорядженням надіслати на сімнадцяту милю дві найкращі карети, щоб останній відрізок шляху його гості подолали з максимальним комфортом. Перша з цих карет якраз прибула, а друга трохи відстала. Тилахморські ґвардійці наполягали на тому, щоб відчинити ворота, леннірці спершу хотіли почути підтвердження від самого герцоґа, проте тилахморці на це не погоджувалися, бо знали, що їхній правитель не полюбляє, коли його будять рано-вранці.

Розпитавши герцоґових ґвардійців і впевнившись, що вони добре знають і кучера, і чотирьох вершників супроводу, Шайна дозволила пропустити карету і наказала так само вчинити з другою. Потім повернулася до трактиру, відчуваючи, що її настрій значно поліпшився. Тепер, завдяки Довналовій завбачливості, вони вже точно зможуть вирушити сьогодні до Тилахмора, навіть якщо Ґвен буде надто квола для верхової їзди.

У передній кімнаті Шайна мало не зіштовхнулася з Мораґ, що саме збігла зі сходів, прямуючи до обідньої зали.

— Ой, вибач, Шайно, — сказала вона захекано. — Просто я дуже зголодніла.

— А Ейрін…

— Прокинулась, і вже давненько. Я й для неї замовлю сніданок.

— З нею зараз Етне?

— Ні. Я збиралась покликати її, та вона заснула просто в кріслі у Ґвениній кімнаті. Вирішила її не будити.

— То ти залишила Ейрін саму?! — обурилася Шайна.

Мораґ недбало відмахнулась.

— За неї не турбуйся, з нею все гаразд. Вона таке виробляє, що я мало не здуріла.

Злякано зойкнувши, Шайна підхопила спідниці й прожогом кинулася нагору. А Мораґ гукнула їй услід:

— Та я ж кажу тобі, все гаразд. Ейрін не потрібні няньки, вона й сама дасть собі раду. Тепер я точно вірю в Первісну Іскру…

Забігши до Ейріниної кімнати, Шайна з полегшенням переконалася, що тут усе спокійно. Сама Ейрін, у сорочці та штанях, явно позичених із Моражиного ґардеробу, сиділа за невеличким столиком біля вікна з чарівним пером у руці. З лівого краю столу лежали два списані аркуші паперу, а над третім, списаним лише наполовину, Ейрін якраз працювала перед Шайниною появою.

— Вітаю, Шайно, — сказала вона, озирнувшись. — Будь ласка, зажди хвилинку. Я пишу батькові листа, це мій обов’язок. Скоро закінчу.

— Гаразд, — погодилася Шайна.

У Кардуґалі вона залишила чималий стос паперу з чарами чекання. Це було обумовлено одним з пунктів угоди між королем Ленніру та Сестринством. Крім того, там передбачалося, що впродовж усього часу перебування його дочки в ранзі меншої сестри відьми реґулярно постачатимуть йому такий зачарований папір з розрахунку три аркуші на тиждень, а також, на першу ж вимогу з боку Ейрін, надсилатимуть написані нею листи — знов-таки, виходячи з вищевказаного розрахунку. Інші пункти угоди було прописано так само детально та конкретно — Келлах аб Тирнан виявився надзвичайно педантичною людиною.

— До речі, — озвалася за хвилю Ейрін. — Перевір імена загиблих ґвардійців на першій сторінці. Їх назвала мені Мораґ, вона присягається, що нікого не забула і нічого не наплутала, та все ж поглянь.