Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Страница 93

К оглавлению

93

Та й порівняно недавні події, пов’язані з народженням відьми Шайни та відьмака Бренана, свідчили про те ж саме. Імар був королем, тому відразу збагнув, чому наділені владою найстарші приховали від решти відьом, що Іскра прорвалася за Бар’єр. Вони цілком здавали собі справу, що зараз не початок восьмого сторіччя, а кінець сімнадцятого, і рятувальна експедиція, на зразок тодішньої, обійдеться вже не кількома тисячами життів, а багатьма десятками, навіть сотнями тисяч. Тому відрядили одну лише відьму Айліш, тому пожертвували відьмаком — лише б уникнути кровопролиття.

Проте Айвар аб Фердох не оцінив цього. Він прагнув будь-що вбити відьмака, якого вважав своєю законною здобиччю, і йому було начхати, як відреагують відьми. А от Імара це дуже турбувало. Він мало знав про відьом, та одного був точно певен: чоловік-відьмак означає для них не менше, ніж повноцінна жінка-відьма. А може, навіть більше — бо сестер кожна з них має понад чотири сотні, а брати з’являються лише зрідка, в середньому раз на півтора століття. Якщо Бренана аб Ґрифида заманять на Лахлін і тут уб’ють, то найстарші жодним чином не втримають відьом від помсти. Сюди їх прибуде вже не три десятки, а щонайменше сотня, може, й дві. Їх не зупинять ніякі молитви праведників — тим більше, що праведники на Лахліні велика рідкість, тут мешкають переважно фанатики…

Пролунав стукіт у двері. Імар, який чекав цього, негайно відповів:

— Так, можна.

До кабінету ввійшов літній чоловік у чорній мантії державного чиновника. Він шанобливо вклонився своєму государеві, а Айвару аб Фердоху лише погордливо кивнув. Королівські міністри неприязно ставилися до верховного поборника — і йшлося не про конкретну особу, а про посаду загалом, оскільки за законом верховний поборник одночасно виконував обов’язки лорда-канцлера. Як канцлер, він керував міністрами, проте не мав повноважень призначати та звільняти їх, це була прероґатива короля. Таке подвійне підпорядкування призводило до частих конфліктів усередині уряду й давало Імарові серйозний важіль впливу на неконтрольованого ним верховного поборника. Айвар аб Фердох знав, що через своїх міністрів король може заблокувати роботу уряду, а потім порушити перед Поборчою Радою питання про його некомпетентність.

— О, лорде Дивліне! Добре, що ви зайшли, — промовив Імар таким тоном, ніби це не він його викликав, передавши записку секретареві. — Мені якраз потрібна ваша консультація, як першого законника королівства.

— Увесь до послуг вашої величності, — з готовністю прийняв його гру Дивлін аб Ґалховар, міністр права та справедливості й головний королівський прокурор.

Верховний поборник, запідозривши якусь каверзу, засовався на стільці. А Імар узяв клопотання щодо Марвен та Ґрайне вер Киннах і передав його міністрові.

— Раніше мене ніколи не просили про часткове помилування засуджених за злочини проти віри. Завжди пропонувалося лише повне звільнення від покарання.

Коли Дивлін аб Ґалховар читав текст клопотання, Імарові здалося, що його очі на мить гнівно зблиснули. Чи, може, це була просто гра світла та тіні…

— Це справді досить незвично, государю, — сказав міністр, поклавши документ на край столу. — Проте я не вбачаю тут нічого неправомірного. І ви, і ваші попередники неодноразово дарували часткове помилування у кримінальних справах, пом’якшуючи покарання. Жоден закон не забороняє так само вчинити й щодо засуджених за злочини проти віри.

Айвар аб Фердох помітно розслабився. „Зарано радієш,“ — подумав Імар. Він якраз і чекав, що лорд Дивлін обґрунтує правомірність такого клопотання, пославшись на прецедент із кримінального права.

— У цих випадках, — промовив король, ретельно добираючи слова, — я міг на свій розсуд визначати ступінь пом’якшення вироку. А нова міра покарання, що пропонувалася в клопотанні, мала лише рекомендаційний характер. Інколи я взагалі скасовував вирок і дарував повне помилування. Тому прошу вас, лорде Дивліне, надати мені висновок, чи поширюється така рекомендаційність на справи, пов’язані зі злочинами проти віри.

— Безумовно, поширюється, государю, — відповів Дивлін аб Ґалховар твердо і впевнено. — Порядок помилування засуджених за кримінальні злочини та злочини проти віри визначається однією статтею закону, різниця полягає лише в переліку суб’єктів подання таких клопотань. Тому численні випадки, коли ви та ваші попередники на власний розсуд змінювали пропоновану міру покарання для кримінальних злочинців, можна застосувати, як прецедент, і до злочинів проти віри. Сам акт клопотання означає, що засудженого передають на милість короля. Якщо ваша воля, я негайно підготую письмовий висновок з належними посиланнями на закони.

— Дякую, лорде Дивліне, — кивнув Імар. — Чекатиму на ваш висновок.

Міністр уклонився й вийшов з кабінету, навіть не глянувши на верховного поборника, який сидів на своєму високому стільці весь побуряковілий, приголомшений таким несподіваним розвитком подій.

— Ваша величносте… — заговорив був він, але король урвав його.

— Зачекайте, лорде Айваре. Я зараз.

Імар поклав перед собою клопотання, взяв із чорнильниці перо і став писати:

...

Дарувати повне помилування з огляду на юний вік і пов’язану з цим неспроможність розгадати пекельну сутність відьмака Бренана аб Ґрифида.

Разом з тим, враховуючи тривале спілкування Марвен вер Киннах і Ґрайне вер Киннах з вищезгаданим відьмаком, що не могло не заплямувати їхні дитячі душі, постановляємо позбавити обох дівиць права проживати на благословенній лахлінській землі і прирікаємо їх на довічне вигнання за межі Королівства Лахлін.

93