Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Страница 34

Коли церемонія закінчилася, король та його названий син першими залишили Тронну Залу. За ними потяглися члени королівської родини, вищі достойники Ленніру та почесні гості — і всі вони, спустившись сходами вниз, виходили на внутрішнє подвір’я замку. Там Ейрінину увагу відразу привернула невисока пишненька молода жінка з темно-рудим кучерявим волоссям, вдягнена як вельможна пані, але з явними слідами довгої дороги на зачісці та вбранні.

Шайна, що йшла разом з Ейрін, рвучко зупинилася, на її обличчя миттю набігла тінь, губи міцно стислися, а очі потьмяніли. Жінка, помітивши Шайну, трохи невпевнено, ніби вагаючись, рушила до неї. Краєм ока Ейрін зауважила, що інші дві відьми, Етне вер Рошін та Мораґ вер Дерін, також зупинились, а обмінявшись швидкими поглядами, відступили вбік. Вона подумала, що і їй варто вчинити так само, але було вже запізно — незнайомка якраз підійшла до них.

— Добридень, Шайно, — сказала вона. Відтак зміряла Ейрін зацікавленим поглядом і промовила традиційні при зустрічі нової відьми слова: — Я, Айліш вер Нів, вітаю тебе в нашому колі, сестро.

Ейрін не встигла нічого відповісти, бо її випередила Шайна:

— Не скажу, що рада тебе бачити, старша. — Її голос був, мов крига, холодний, жорсткий і колючий. — Дарма ти так поспішала. Я вже взяла Ейрін під свою опіку.

— Якби я хотіла потіснити тебе, — сказала сестра Айліш, — то прибула б набагато раніше. А так вирушила з Лівенаху, лише почувши про Бренана.

Шайна ще дужче спохмурніла.

— На твоєму місці я б не сміла згадувати це ім’я! І взагалі, нам немає про що говорити. Та й не час зараз. Урочистості ще не скінчилися, нам треба поквапитись, а тобі варто відпочити з дороги й перевдягтися. Перепрошую, Ейрін, за затримку, ми вже йдемо… — І майже силоміць потягла її через двір до розчиненої настіж внутрішньої брами.

Спантеличена дівчина не стала опиратися. За кілька кроків вона озирнулась і побачила, що до Айліш вер Нів уже підходять Етне та Мораґ.

— От що, Шайно, — докірливо озвалася Ейрін. — Може, твої стосунки із сестрою Айліш і не моя справа, але ти поставила мене в дуже незручне становище. Я не звикла, щоб зі мною так поводилися. Звісно, тепер я твоя менша сестра, проте ми ще перебуваємо в Леннірі, де я, крім усього іншого, ще й королівська дочка.

— Даруй, — сказала Шайна із зітханням. — Зустріч була така несподівана, що я втратила над собою контроль. Цю жінку я просто ненавиджу… хоча донедавна всім серцем любила. Насправді вона виявилася геть не такою, якою здавалася. Вона… Я обов’язково все розповім, тільки не зараз. Завтра. А сьогодні в нас свято, і я не хочу ще більше псувати собі настрій. Домовились?

— Гаразд.

— Власне, — вела далі Шайна, — я мала б раніше поділитися з тобою, зрештою, ми ж подруги. Та мені було боляче навіть думати про це, тому я нічого й не говорила. Хоча мені здається, ти все одно щось відчула.

У відповідь Ейрін мовчки кивнула. На відміну від Етне та Мораґ, з якими в неї склалися просто приязні стосунки, із Шайною вона по-справжньому здружилася. Вони багато часу проводили разом, знайшли чимало спільних інтересів, іноді спілкувалися на такі делікатні теми, про які раніше Ейрін могла розмовляти лише з Фіннелою, звіряли одна одній свої особисті таємниці. Тому позаминулого тижня вона відразу помітила, що в Шайни виникли якісь проблеми, але не стала нічого питати, не хотіла нав’язуватись і піддавати зайвому випробуванню їхню щойно народжену дружбу…

Вони проминули браму і по короткому спуску зійшли на замкову площу, де впритул до внутрішнього фортечного муру було встановлено поміст, обтягнений білим шовком і прикрашений квітами. Зі стіни за помостом також звисали гірлянди квітів, а ще численні прапори та штандарти. Вся площа була суціль заповнена простолюдом та дрібною шляхтою, а довкола помосту збиралася знать. На самому підвищенні вже перебував головний винуватець сьогоднішніх урочистостей, кузен Лоґан, його оточували рідні на чолі з обома батьками, справжнім та названим, а тітка Ідріс безупинно кружляла довкола сина, знай поправляла його одяг і зачіску, струшувала з нього невидимі порошинки. Трохи осторонь з величним виглядом стояв превелебний Еван аб Гивел і час від часу позирав у небо, ніби дослухався до інструкцій від самого Дива.

Ейрін збиралась була повести Шайну на поміст, але та сказала:

— Ти йди, а я краще залишуся тут. Поруч із відьмами панотець Еван зразу починає затинатися і мало не мліє від страху. Чого доброго, ще зіпсує Лоґанові свято.

— Тоді і я залишусь, — вирішила Ейрін. — Я ж також відьма.

— До речі, — зауважила Шайна. — Ось тобі ще одна різниця між Північчю та Півднем. Будь-де в Північному Абраді мене б умовляли провести обряд разом з духівником. А тут таку пропозицію визнали б за святотатство.

Ейрін це знала. Хоча сестри сповідували власне, мало не єретичне з погляду традиційної реліґії, вчення про світобудову, північні лорди вважали справою престижу запопасти собі на весілля відьму. Духівники Півночі були не в захваті від такого звичаю, проте мусили з цим миритися. А в п’яти королівствах північного заходу, в так званій Мінеганській П’ятірці — Івидоні, Коннахті, Алпайні, Лойгірі та Катерласі, — закон надавав відьмам повноваження одноосібно укладати шлюби.

Невдовзі до Ейрін та Шайни приєдналися Етне й Мораґ. Айліш вер Нів з ними не було, а самі вони не згадали про неї ні словом і взагалі поводилися так, ніби ніякої старшої сестри тут немає. Висока чорнява Етне похвалила Ейрін за те, як добре вона трималася під час свого зречення, а жвава синьоока білявка Мораґ докинула: