Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Страница 35

— Особливо наприкінці, коли тебе аж душили сльози. Та ти не дала їм волі. Молодця!

Ейрін було незвично бачити Мораґ у сукні, оскільки після прибуття до Кардуґала вона з’являлася на людях лише в чоловічому вбранні. Вірніше, у штанях із сорочкою або короткою тунікою — та їх аж ніяк не можна було назвати чоловічими, бо весь їхній крій разом з вишивкою буквально волав про жіночість, і жоден чоловік не погодився б їх одягти. Ще на самому початку Мораґ зізналася Ейрін, що сукні та спідниці полюбляє не менше, ніж штани, і взагалі обожнює розкішно вдягатися, проте тут, на Півдні, щоб дозолити всім місцевим святенникам, вирішила ходити винятково в штанях. І лише з нагоди сьогоднішніх урочистостей, на особисте прохання Фіннелиної матері, вона зробила одноденну перерву.

Переважна більшість тутешніх жінок, включно з Фіннелою, вкрай несхвально ставилася до такого сміливого стилю в одязі, а от Ейрін він несподівано сподобався. Кілька разів вона навідувалася до Мораґ, приміряла її вбрання (обидві були одного зросту й мали однакові фіґури), прискіпливо розглядала себе в дзеркалі і зрештою дійшла висновку, що їй це пасує. Вона вирішила, що теж спробує носити таку одіж, але вже після того, як прибуде на Тір Мінеган.

Келлах аб Тирнан, помітивши дочку, жестом покликав її до себе. Ейрін заперечно похитала головою, вказала на відьом і тицьнула пальцем собі в груди — мовляв, тепер вона одна з них. У відповідь батько сумно кивнув.

Якраз тоді в натовпі почулися вітальні вигуки, і на площу виїхала біла кобила з вершницею — золотоволосою дівчиною в розкішних шатах із найтоншого білого шовку. За вуздечку кобилу вів юний літримський принц Лаврас, який за дорученням короля Ґвиліма аб Кілана мав передати свою сестру Ріаннон її майбутньому чоловікові. Обабіч нареченої йшло семеро дівчат у різнобарвних сукнях; серед них була й Фіннела, вбрана в свій улюблений синій колір.

Ейрін також отримала пропозицію бути подружкою нареченої, проте ввічливо відмовилася. За традицією, подружками були дівчата на відданні — а для відьми це звучало геть недоречно.

Підвівши кобилу до помосту, Лаврас допоміг сестрі зійти на землю й підвів її до схвильованого Лоґана, який не міг відвести осяйного погляду від своєї майбутньої дружини. Ріаннон дуже мило шарілася й сором’язливо ховала очі.

— Гарна пара, — неголосно мовила Етне вер Рошін. — Дай їм Диве таких самих гарних дітей.

А Ейрін зненацька відчула щем у грудях. Малою вона, як і всі дівчатка, гралася в наречену і мріяла про чарівного принца, проте, подорослішавши, почала розуміти, що заміжжя істотно обмежить її особисту свободу, яку вона цінувала понад усе. А коли в неї виявили Відьомську Іскру, Ейрін нарешті позбулася страху перед втратою свободи, їй відкрилися нові, неосяжні обрії, та водночас вона усвідомила, що деякі радощі життя, такі звичні й природні для простих людей, стали для неї недоступні. Зокрема, вона ніколи не пізнає кохання чоловіка, не народить і не виховуватиме дітей, а єдина жінка, що називатиметься її дочкою, з’явиться на світ лише після її смерті…

Здогадавшись, що коїться в Ейрін на душі, Шайна лагідно стисла її долоню в своїй і сказала:

— На жаль, ніщо не дістається задарма, за все доводиться платити. І це — частина нашої платні за могутність. Тут нічого не вдієш.

— Ну, ви двоє ще можете передумати, — зауважила Етне. — Час поки є. А от я вже справді нічого не вдію. Та й Мораґ навряд чи витримає шок від втрати Іскри.

— І не збираюсь витримувати, — пирхнула Мораґ. — Передовсім, я й у гадці не маю утнути таку дурницю. Жоден чоловік не вартий того, щоб позбутися через нього Іскри. А якщо зі мною трапиться таке нещастя, як із бідолашною Ґвен, то хай краще я відразу помру, ніж доживатиму вік відьмачкою… Тьху-тьху, щоб не наврочити!

А от Етне, як здалося Ейрін, не дотримувалась такої катеґоричної думки. Можливо, вона й хотіла б перетворитися на відьмачку, завести сім’ю, дітей, але для неї було запізно. З плином часу відьми так міцно зживаються зі своєю Іскрою, що її втрата стає для них фатальною. За словами Шайни, найстаршій відьмі, яка вціліла після розриву з Іскрою, було п’ятдесят шість — та й то це радше був щасливий виняток. Цілком безпечним вважався вік до тридцяти років, далі ризик поступово наростав, а в п’ятдесят смерть ставала практично неминучою. Саме тому так рідко з’являлися відьмачки: ті, хто ще міг позбутися Іскри, надто цінували її, а ті, що переситилися відьомським життям і воліли б спробувати іншого, вже не мали такої можливості…

Вінчання пройшло піднесено і врочисто, превелебний Еван виголосив дуже гарну й зворушливу напутню промову, та все ж при цьому не втримався від шпильки на адресу відьом. Коли говорив про найголовніший обов’язок жінки бути берегинею домашнього вогнища, дбати про чоловіка та дітей, то осудливо зиркнув у їхній бік, тим самим підкреслюючи, що ось ці конкретні жінки нехтують своїм призначенням і порушують Дивову волю. Втім, Ейрін була рада, що цим усе й обмежилося і панотець не висловився відвертіше, як робив це впродовж останнього місяця на кожній довнахській проповіді.

Під радісне волання натовпу Лоґан аб Ріс та Ріаннон вер Ґвилім стали подружжям. На замкову площу повикочували діжки з вином та пивом, тут і там стали розводити вогнища, щоб смажити на них забитих з цієї нагоди овець та свиней для частування простого люду. Ну, а для вельмож було влаштовано бучний бенкет, що мав тривати аж до самісінького ранку.

Як і годилося, на весільному бенкеті король поступився чільним місцем молодятам, ще й пропустив поперед себе брата з невісткою, а сам сів уже після них, поруч із дочкою. Місце по інший бік від Ейрін займала Шайна; власне, там збиралася сидіти Фіннела, але принц Лаврас запросив її до себе, і вона не знайшла жодних вагомих підстав, щоб йому відмовити. За кілька днів перебування в Кардуґалі Лаврас аб Ґвилім добряче набрид кузині своїми завзятими упаданнями. Востаннє вони бачилися ще дітьми, згодом він, звичайно, чув, що Фіннела стала вродливою дівчиною, і коли мова зайшла про їхнє можливе одруження, був аж ніяк не проти цього — політичні шлюби між членами Літримського і Леннірського королівських домів, що виросли з одного коріння, давно стали традиційними. А коли Лаврас зустрівся з Фіннелою й переконався, що вона справді писана красуня, то до нестями закохався в неї. На жаль для юного принца, його почуття залишилися без взаємності — і Фіннела, і її батьки мали на оці перспективніший шлюбний союз із Ферманахом.