Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Страница 36

Старша сестра Айліш вер Нів також була присутня на бенкеті, проте сиділа в іншому кінці королівського столу, тому не муляла Шайні очі. Ейрін дуже кортіло дізнатися, яка ж чорна кішка між ними пробігла і до чого тут Бренан. Вона й раніше чула його ім’я в розмовах Етне та Мораґ, але зрозуміла лише те, що цей хлопець (чи, може, малий хлопчик) був якось пов’язаний із Шайною і зараз мешкав у маєтку її найближчої подруги, відьмачки Ґвенет вер Меган. Ейрін мала підозру, що він є меншим Шайниним братом, та це аж ніяк не пояснювало, чому Шайна така сердита на Айліш…

Коли на землю опустилася ніч, молодят зі співами та музикою провели до шлюбних покоїв. Після цього всі знатні жінки полишили весільний бенкет, щоб за давньою традицією, яка збереглася ще з часів Ферманахської Імперії, надати можливість чоловікам безперешкодно пиячити, загравати зі служницями і розважатися виступами напівоголених танцівниць. Ейрін завжди вважала цей звичай варварським, ганебним і принизливим, але сьогодні була навіть рада йому, бо почувалася надзвичайно втомленою — і не так фізично, як морально.

Оскільки для молодят відвели північну частину дівочих покоїв, Ейрін з Фіннелою було досить лише перетнути коридор, щоб опинитись у своєму помешканні. Проте й на цьому короткому відрізку шляху кузина примудрилася загубитись — а вірніше, її викрав п’яненький Лаврас і потяг на верхівку Королівської Вежі милуватися зорями. Мабуть, розраховував бодай разочок, але по-справжньому, поцілуватися з нею, однак Ейрін сумнівалася, що Фіннела, яка на бенкеті майже нічого не пила, погодиться на щось більше, ніж просто дружнє цмокання в щічку.

У своїх покоях Ейрін передовсім пройшла до ґардеробної, де з допомогою покоївки роздяглася. Присутність служниці наразі була необхідна, бо спроба власноруч зняти цю важку, вкрай незручну і водночас делікатну святкову сукню могла призвести до пошкодження швів і розриву тканини — а Ейрін не любила псувати одіж.

Утім, для однієї частини свого вбрання вона таки зробила виняток. Позбувшись корсету, який мусила сьогодні надягти і який добряче нам’яв їй боки, Ейрін люто жбурнула його на підлогу і заходилася з насолодою топтати підборами своїх черевичків.

— Більше ніколи, — примовляла вона при цьому. — Ні за які скарби. Не надягну. Цю. Кляту. Огидну. Паскудну. Штуку…

Молоденька покоївка, неабияк налякана нападом гніву в принцеси-відьми, швиденько помістила сукню до шафи і чимдуж чкурнула геть. А Ейрін, відвівши душу, наостанок копнула потоптаний корсет, відкинувши його в куток, потім роззулася, зняла панчохи, вступила ногами у м’які капці й голяка пройшла до мильні. Там уже збиралась була наповнити ванну, проте останньої миті передумала. Її дуже вабило полежати в гарячій воді й розслабитись, але ще більше тягло до ліжка. Зрештою, сьогодні вранці вона милася, тому зараз обмежилася лише чищенням зубів та простим умиванням, після чого подалась до спальні, надягла нічну сорочку з тонкого батисту і вклалася в уже розстелене ліжко.

Гасити світло Ейрін поки не стала, а взяла з шафки грубезний зошит, що своєю товщиною та цупкою палітуркою, оправленою в шкіру, швидше нагадував книгу — щоправда, з чистими сторінками. На обкладинці маґічним способом було витиснено золоті літери:

Відьомське Сестринство

ХРОНІКИ РОДУ О’ЕЙРІН

Том Перший

Цей зошит учора подарували їй Шайна, Етне та Мораґ. Такі зошити були в усіх відьом, вони передавались у спадок за лінією Іскри, і Ейрін пощастило стати першою — матір’ю-засновницею нового відьомського роду.

Вона відкинула обкладинку. На першій сторінці було написано:

ЕЙРІН ВЕР ҐЛЕДІС

Народилася 27 белтена 1679 М. Д.

У наступному рядку хтось у належний час вкаже дату її смерті — та це буде ще нескоро. Перегорнувши сторінку, дівчина стала перечитувати написану охайним Шайниним почерком передісторію: про народження Ейрін, про її кровну рідню і про те, як сестра Доріс вер Мирнін виявила в неї Нову Іскру. Шайна вклалася рівно в одну сторінку, зазначивши насамкінець, що перебіг перемовин із королем Келлахом аб Тирнаном є темою відповідного розділу в хроніках роду О’Мейнір.

Перейшовши до чистої сторінки, Ейрін подумала, що їй слід сьогодні ж зробити перший свій запис. Долаючи втому, вона підтяглася й сіла в ліжку, поклавши зошита собі на коліна. Саме в цей час до спальні зазирнула Фіннела.

— О, ти вже збираєшся спати. А я ще хотіла побалакати.

— То заходь, побалакаємо, — запропонувала Ейрін. — Можеш лягти зі мною. Тоді говоритимемо, аж поки заснемо.

— Чудово! Я зараз роздягнуся.

Вона зникла за дверима, і з передпокою долинув її тоненький, але владний голос, що кликав служницю. А Ейрін узяла з шафки чарівне перо, що не потребувало чорнил, і акуратно вивела в зошиті:

38 линаса 1694 року від початку Мор Деораху.

За правилами, слід було написати просто „М. Д.“ або, в крайньому разі, „від Мор Деораху“. Проте Ейрін хотіла показати своїм наступницям, що ще до того, як відкрилась її Іскра, вона чудово усвідомлювала різницю між трактуванням Мор Деораху духівниками, північними та південними, і тим, що відбувалося насправді.

Ейрін коротко написала про своє сьогоднішнє відречення від права на леннірський престол і про те, як Шайна прийняла її до Сестринства й оголосила меншою сестрою. Деталі вирішила додати вже завтра, а оскільки написане чарівним пером не розмазувалося й не залишало відбитків на прилеглій сторінці, сміливо згорнула зошит і поклала його на шафку. Потім знову вляглася на подушку і стала думати про те, чи довго їй доведеться навчатися, поки вона опанує поштові чари. Від Шайни Ейрін знала, що відьми ніколи не беруть із собою в подорожі родові хроніки, а завжди зберігають їх на Тір Мінегані. Коли ж виникає потреба щось занотувати, вони просто роблять запис на першому-ліпшому аркуші паперу, а потім пересилають написане на сторінки свого зошита.