Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Страница 65

Та Первісна Іскра могла все змінити. Для переважної більшості відьом припустити її існування означало визнати, що коли-небудь народиться відьма, яка стоятиме вище від інших за самою своєю природою. А одна думка про це викликáла рішучий внутрішній протест. Досі Шайна не вірила в Первісну, та й зараз нізащо б у неї не повірила, знайшла б інше пояснення і зухвалому нападові чорних чаклунів, яких цікавила винятково Ейрін, і незвичному, чудернацькому пробудженню її Іскри, і дивовижному зціленню Ґвен — якби не одна обставина.

Уже давно було з’ясовано, що всі Іскри однакові за своєю потенційною силою, а те, яку частку цієї сили буде реалізовано, залежало винятково від конкретної відьми, її носія. До прикладу, Мейнір вер Гільде була наймогутнішою відьмою першого тисячоліття і примудрилася дожити до шестисот вісімдесяти трьох років, зате три її наступниці нічим особливим не відзначалися і прожили звичайний відьомський вік — трохи більше трьохсот. Лише у п’ятому поколінні рід О’Мейнір знову отримав могутню сестру — Шайну, яка, може, й не сподівалася повторити рекорд своєї духовної пра-пра-прабабці, але була певна, що проживе досить довго, щоб колись, у далекому майбутньому, стати однією з найстарших сестер.

Так само було і в усіх інших відьомських родах, де сильні відьми чергувалися з посередніми, а то й відверто слабкими. Незмінним залишалося одне: при пробудженні Іскра виказувала свою максимальну силу — той ідеал могутності, до якого прагнули всі відьми, хоча ніхто його не досягав. І щоразу кожна Іскра спалахувала точнісінько так, як і будь-яка інша… Вірніше, так було до вчорашнього вечора.

А вчора Шайна аж причманіла, коли в кульмінаційний момент свого пробудження Іскра Ейрін засяяла із силою доброго десятка звичайних Іскор. Це тривало лише якусь частку секунди, але Шайна не могла помилитися. Тим більше, що Етне та Мораґ цілком підтвердили її спостереження. Коли відбувалося зцілення Ґвен, сила новопробудженої Іскри приблизно дорівнювала максимальній силі звичайної Іскри. Потім вона впала до рівня трохи нижчого за Етнин — що також викликало подив, оскільки Ейрін була ще ненавчена і, здавалося б, жодним чином не могла контролювати таку велику силу. А проте, контролювала її — навіть у глибокому сні…

Шайна ні слова не написала найстаршим про вчорашні події, хоча мала зробити це негайно. Та вона ніяк не могла зібратися з думками, щоб доладно викласти їх на папері, тому не стала заперечувати, коли Етне, що заступила її серед ночі на чергуванні біля Ґвен, сама зголосилася скласти й надіслати звіт. А той факт, що від найстарших досі не надійшло жодних розпоряджень, з очевидністю свідчив, що вони так само спантеличені цією новиною і ще не виробили спільної позиції.

Утім, це було й на краще. Шайна почувалася втомленою і спустошеною, тож зараз їй бракувало лише інструкцій від найстарших, які, з огляду на обставини, напевно будуть заплутаними й суперечливими. А вона просто хотіла дістатися сьогодні надвечір до Тилахмора (якщо, звісно, Ґвенин стан дозволить їй вирушити в дорогу) і зупинитися на кілька днів у палаці гостинного, щирого та приязного герцоґа Довнала аб Конховара.

Єдиним світлим моментом у всій цій історії — але моментом справді світлим і радісним — стало для Шайни знайомство з Бренаном. Усупереч її побоюванням, Ґвен нітрохи не прикрасила його в своїх листах, він виявився достоту таким, як вона й писала про нього. Бренан був саме той брат, про якого Шайна завжди мріяла.

Щоправда, напад чорних чаклунів зіпсував їхню першу зустріч, проте згодом вони це надолужили, коли пів ночі просиділи разом біля ліжка з непритомною Ґвен і, огорнувши її чарами, що глушили звуки, все говорили й говорили, ніяк не могли наговоритися. Шайна розповідала про Тір Мінеган, про своє дитинство на ньому, а Бренан — про життя на Лахліні, про їхніх батьків, мужніх та самовідданих людей, про те, як нарешті він потрапив на Абрад і поневірявся тут півтора року, аж до зустрічі з Ґвен.

Про неї брат відгукувався з невимовним теплом та ніжністю і не став критися з тим, яка вона дорога для нього. Втім, після всіх тих слів, сказаних ним увечері, коли він думав, що Ґвен помирає, заперечувати своє кохання до неї було безглуздо. А от Шайна дещо приховала від Бренана — але не тому, що соромилась чи боялась його осуду. Просто вона розуміла, що він сам не захоче цього знати. В усякому разі, не захоче довідатися про це від неї…

Власне, всю сьогоднішню ніч Шайна мала б наглядати за Ейрін і стежити, щоб вона не втратила вві сні контроль над своєю силою. Та тут її виручила Мораґ, яка взяла нагляд за Ейрін на себе — хоча, як з’ясувалося, вона мала своєрідне уявлення про те, як треба пильнувати щойно пробуджену Первісну Іскру. Коли Шайна, передавши чергування біля Ґвен Ліамові та Етне й умовивши Бренана лягти спати, зазирнула до кімнати Ейрін, то виявила, що Мораґ спокійнісінько спить поруч зі своєю підопічною, а все стеження поклала на простеньке плетиво, яке мало здійняти тривогу при найменших проявах активності Іскри.

Розбудивши Мораґ, Шайна стала шпетити її за таку недбалість. Від цього прокинулась і Ейрін, нагримала на них обох, запевнила, що не потребує няньки, після чого знову заснула, додавши насамкінець, що Мораґ може залишитися — тільки хай і далі лежить, а не стовбичить над нею. Тож хоч-не-хоч, а довелося погодитися з тією методою нагляду, яку запропонувала ледача Мораґ…

Шайна неквапно доїла одне тістечко і взялася до другого, коли в обідній залі з’явилася Фіннела — як завжди, ошатно вдягнена і причепурена. Слідом за нею йшла трактирникова донька Ронвен, яка сьогодні мала трохи бадьоріший вигляд, ніж учора. Протягом усього вечора вона так гірко побивалася, що наврочила лихо, а її батько, майстер Придер, ніби навмисно сипав їй сіль на рану, знай твердив про дурну, нездарну чаклунку, якій заманулося корчити із себе провидицю — і от, мовляв, чим усе обернулося. Фіннела, що попри свою пиху, манірність та вередливість, у душі була чулою й лагідною, вирішила допомогти дівчинці на свій лад, оголосила трактирникові, що потребує послуг покоївки, і зажадала, щоб до неї надіслали саме Ронвен. Майстер Придер нітрохи не заперечував, пробурмотівши лише, що служниця з його дочки ще недолугіша, ніж чаклунка. А Ронвен була тільки рада сховатися від батькових нарікань.